Старовина
Яків Щоголів
Як полине в час півночі
Дума в рідну далину
І крізь млу поглянуть очі
На святу старовину, —
Виступають перед мною
Інші люди, інший світ,
Світ простоти і покою —
Стародавній заповіт.
Бачу хати: ні цеглини,
Ні замок не стереже:
Стіни з вільхи та вербини,
Правда двері береже.
Примх, іграшок і розкошей
З-за кордону не везли;
Не шпурляли дурно грошей,
Та в кого вони й були?
Стереглись солодкі річі
Гірчаками підправлять:
Правду різали у вічі,
Щоб за вічми не брехать.
З страв отрути не робили,
Просто їли і пили,
І по-простому ходили
І по-простому жили.
На квитки собі папіру
Не хапались добувать:
Позичали — так на віру,
Щоб на віру і вертать…
Де ж та щирість і простота,
Де без заздрості покій?
Чую галас: "Злота, злота!"
Бачу хижство і розбій!
Дорогі у нас палати,
Але прадіди й діди
Не схотіли б з трун вставати,
Щоб вертатися сюди!
Про вірш
Елегійне протиставлення морально чистого, патріархального минулого звироднілому меркантилізму й духовній ницості сучасності.
Історія
Поезія належить до творчого доробку періоду активного повернення Якова Щоголева до літературної праці після тривалої паузи, увійшовши до його знакової першої збірки «Ворскла» (1883). Як представник харківської романтичної школи, митець гостро сприймав руйнування традиційного українського трибу під натиском модернізації та капіталістичних відносин пореформеної доби.
Твір відображає романтичний культ «золотого віку» української старовини, характерний для слобожанського осередку. Щоголів ідеалізує побут і моральні засади предків не задля ретроспективного етнографізму як такого, а як етичний камертон, що увиразнює кризу шляхетності й совісті в сучасному йому суспільстві.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, перехресним римуванням (AbAb). Чітка строфічна симетрія та афористична стислість формулювань надають висловлюванню дидактичної вагомості.
Ритмомелодика спирається на народнопісенну та псальмову інтонацію; широке використання анафор, антитез («солодкі річі» — «гірчаки», «палати» — «труни») та інтонаційних пауз створює напружений викривальний темпоритм.
Як читати
Композиція твору побудована за принципом розгорнутої бінарної опозиції: сакралізований часопростір предків («свята старовина») конфронтує з урбанізованою, здеградованою дійсністю. Матеріальна скромність праотців («стіни з вільхи та вербини») переростає в символ духовної непорочності, де головним замком слугує абсолютна категорія Правди.
У другій частині вірша ідилічна медитація вибухає інвективою: лейтмотив меркантилізму матеріалізується в метафоричному образі «галасу: “Злота, злота!”» та викритті соціального хижацтва. Багатство постає як фальшивий сурогат істинних екзистенційних цінностей.
Фінальний акорд твору сягає трагічного пафосу: відмова предків повстати з трун задля перебування у новочасних «палатах» маркує непоправний розрив духовної спадкоємності поколінь і моральну несумісність двох світів.
Теми: патріархальна ідилія · золотий вік · втрата моральних орієнтирів · антитеза минулого й сучасного · культ правди · романтична елегія