Тестамент (заповіт)
Яків Щоголів
Вчіться, діти: мудра книжка
Скаже вам чогось багато
З того, що колись другими
І посіяно, й пожато.
Тільки ви не озивайтесь
У книжках на кожен голос:
Геть відкиньте
чорний кукіль,
Вибирайте чистий колос!
Та і те запам’ятайте,
Що для кожного народу
Ще одна є з книжок книжка,
Та, що ми зовем природа.
Йдіть на гори, тихий берег,
В гай, зеленую діброву:
Там ви вчуєте щось друге,
Інші річі, іншу мову.
На траві й квітках росинка,
Шелестіння й гомін гілки,
Щебетання й пісня пташки,
Скрип жука,
гудіння бджілки.
Там, де гаму не буває,
Другим чимсь на вас
подишуть
І в душі добра і правди
Свій святий закон напишуть.
А як станете шукати
Серед жизненної ниви
Чоловіка, — не жалійте
Лити чистої оливи
У ліхтарню; бо без світла
Наткнетесь на ліс дрімучий,
Де розшарпають вас звірі
І пожале гад шипучий.
Перед Сильним не згинайтесь;
Хто ж на землю впав без сили,
Щоб того нагодували,
Щоб того ви напоїли!
Про вірш
Мудре морально-філософське послання-заповіт прийдешнім поколінням, що закликає до критичного засвоєння книжкових знань, гармонійного злиття з правдою природи та діяльного гуманізму.
Історія
Твір постав у період творчого ренесансу поета кінця 1870-х — початку 1880-х років і був надрукований у збірці «Ворскла» (1883). У цей час Щоголів, відійшовши від суто романтичного оспівування старовини, зосереджується на етико-дидактичних роздумах про призначення людини й виховання молоді.
Вірш перегукується з просвітницькими традиціями та сковородинською філософією «пізнання натури». Як інтелігент-гуманіст XIX століття, Щоголів переймався небезпекою схоластичної, відірваної від реальності освіти, пропагуючи чутливе сприйняття живого довкілля та плекання християнських чеснот.
Форма
Поезію написано чотиристопним хореєм із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул та характерним безримовим (білим віршем) або слабко римованим каталектичним складом (часто римуються лише парні рядки: abcb), що надає звучанню урочистості біблійного повчання чи античної гноми.
Ритмомелодика плавна й медитативна; інтонація витримана в тоні лагідного, але вимогливого батьківського настаfieldу, посилена паралелізмом синтаксичних конструкцій і градацією образів.
Як читати
Центральною є алегорія двох джерел мудрості: людської книжки та великої «книжки природи». Автор застерігає від догматизму, вдаючись до євангельської метафори відділення куколю від чистого колосся. Природа постає святилищем первинної гармонії («Свій святий закон напишуть»), протиставленим суєтному міському гамору.
Друга частина вірша розвиває діогенівський мотив пошуку справжньої Людини серед життєвої ниви. Світло каганця постає символом чистого сумління, без якого легко скотитися у звірячу хижість. Завершується твір кодексом солідарності: несхитність перед можновладцями («Перед Сильним не згинайтесь») поєднується з милосердям до принижених і знедолених.
Теми: заповіт нащадкам · природа і пізнання · гуманізм · мудрість і совість · моральний обов'язок