Ткач
Яків Щоголів
Бережно зняв з верстака я основу,
Людям роботу розніс і роздав;
То ж мій спочинок; теперочки знову
Берди направив, нитки засував.
От і роблю я. Застукала ляда;
Бігає човник відтіль і відсіль…
Човник і ляда — ткачеві порада;
Берди і цівки — ви хліб мій і сіль!
Добре багатому: він, коли схоче,
Занйде роботі начало й кінець;
В хаті ж у бідного ляда стукоче,
Поки до дна не згорить каганець.
Вчіться ви. дітки, у мене робити;
Вивчетесь — будете добрі ткачі;
Дасть вам верстак ваш і їсти, і пити,
Тільки ж робіть ви і вдень, і вночі!
Схочете спати, — а лихо присниться;
З ліжка зжене вас воно до зорі;
Ляжте ж тихенько та спіть, поки спиться;
Спіть, мої діти, в теплі та в добрі!
От і заснули по лавках хлоп'ята;
Крикнув цвіркун, догоря каганець;
Трохи притихло; побільшала хата;
Швидко вже буде роботі кінець.
Швидко… а все ж таки стукає ляда,
Бігає човник відтіль і відсіль…
Човник і ляда — ткачеві порада;
Берди і цівки — ви хліб його й сіль!
1877
Про вірш
Проникливий соціокультурний малюнок виснажливої праці ремісника, просякнутий щемким батьківським жалем і гірким усвідомленням спадковості бідності.
Історія
Вірш написано в Харкові 1877 року під час другого, найбільш плідного періоду літературної активності Якова Щоголева, коли поет повернувся до творчості після тривалої паузи 1860-х років. Твір увійшов до його першої прижиттєвої збірки «Ворскла» (1883), де склав органічну частину циклу соціально-побутових та професійно-етнографічних поезій.
Для Щоголева як палкого збирача слобідської старовини кустарний промисел ткацтва поставав не лише етнографічним фактом, а й живим джерелом людської драми. Поет на власні очі спостерігав зубожіння традиційного ремісництва під натиском мануфактур і фабрик доби капіталізації України, що надало твору виразного співчутливого й реалістичного звучання.
Форма
Твір написано чотиристопним амфібрахієм із чергуванням жіночих та чоловічих клаузул, що створює плавний, розмірений, заколисуючий ритм, який достеменно імітує невпинний рух ткацького човника та стукіт ляди.
Строфіка побудована у формі чотиривіршів (катренів) із перехресним римуванням (АбАб). Звукопис твору виразно алітераційний (густі приголосні [д], [т], [л], [р]), що разом із рефренним поверненням деталей професійного вжитку («човник», «ляда», «берди», «цівки») формує замкнену, гіпнотичну звукову картину невсипущої праці.
Як читати
У центрі образної структури вірша — монолог батька-ткача, де професійна лексика виростає до масштабів екзистенційної метафори буття. Верстак тут постає водночас і єдиним годувальником («хліб мій і сіль»), і безжальним поглиначем життя, коло якого день зливається з ніччю. Поет уникає абстрактної публіцистичності, передаючи соціальний розпач крізь предметний побутовий світ бідної хати, де мірилом часу слугує згорілий до дна каганець.
Контраст між безтурботним сном дітвори на лавках і навислою над ними долею вічної підневільної праці надає твору глибокого психологізму. Звернення до дітей («Вчіться ви, дітки... Дасть вам верстак ваш і їсти, і пити») сповнене болісної іронії долі: батько благословляє синів на єдиний відомий йому шлях виживання, хоч і знає, що цей шлях позбавлений світла й перепочинку.
Фінальне кільцеве повернення образу самотнього стукоту ляди у затиснутому просторі посилює мотив самотності трудівника. Метафора «побільшала хата», коли поснули діти й затих цвіркун, тонко виокремлює трагічну велич людини праці, для якої спочинок настає лише як коротка мить перед новим засуванням ниток.
Теми: праця ремісника · соціальна нерівність · народний побут · батьківська любов · бідність