Весна
Яків Щоголів
Господи, глянь на сирітськії сльози!
Моляться люди в одно:
Поїдом їсть нас зима та морози, —
Весну нам треба давно!
Глянув Господь, і із теплого краю
В наші степи вітерком
Тихо повіяло. Знаю я, знаю:
Зміниться скоро кругом!
Слухай: усе вже готове у бога:
Рушиться по полю сніг,
Свиснув бабак, почорніла дорога,
Струмінь в ярочку побіг.
Ось воно сонце ще більше пригріє,
В лузі закаркає грак;
Повідь низи і долини покриє,
Піде по річці байдак.
В кого душа є і серце ще б'ється —
Рано вставай на зорі:
Скоро із вирію птиця зав'ється, —
Диво побачиш вгорі.
Гуси під небом почнуть гоготіти;
Стрепета, утят, чайок
Хмари без пам'яті будуть летіти
Жадне у рідний куток.
Ще потепліша, і будуть вкриваться
Листом зеленим луги;
З чистої річки почнуть підійматься
Темні пучечки куги.
Паром, як морем, покриється балка:
Сівом одягнеться лан;
Сіті із човна розкине рибалка,
Пусте отару чабан.
Може, жадаєш в раю побувати,
Так не барись і рушай
В лісі веселую зорю стрівати:
Там ти побачиш той рай!
Он озерко проміж сосен блиснуло,
Аїром гра вітерок;
Виплила качка, об воду плеснула,
З пасіки в'ється димок.
Слухай: зозулі в гілках закували,
Дятел у сук торохтить,
Іволга свище, шпаки закричали…
Все, що ні є там, тріщить!
Ну ж, коли хочеш в раю побувати,
Так не барись і рушай
В лісі веселую зорю стрівати:
Там ти побачиш той рай!
1877
Про вірш
Натхненний гімн весняному оновленню природи й людського духу, побудований на поєднанні селянської молитви про милосердя з пишною, колоритною панорамою розквіту степового слобожанського краю.
Історія
Написаний у 1877 році й згодом включений до збірки «Ворскла» (1883), вірш «Весна» постав у період найвищого творчого піднесення поета, коли він остаточно утвердив свій неповторний стиль пейзажно-етнографічної лірики. Для українського селянина кінець зими був часом тяжких нестатків і голоду, тож прихід весни сприймався не просто як естетичне явище, а як порятунок від загибелі.
У цьому творі виразно втілено світогляд харківської романтичної школи, де природа постає живим організмом, сакральним Божим творінням, у якому гармонійно співіснують традиційна хліборобська праця, пташиний вирій і первозданна краса слобожанських лісів, балок та річок.
Форма
Вірш написано чергуванням чотиристопного та тристопного анапеста (з пірихіями), що створює енергійний, хвилеподібний ритм весняного струменя й повноводдя. Римування перехресне (ABAB) із класичним чергуванням жіночих і чоловічих рим.
Поетика насичена багатою звукополітикою та слуховими образами (свист бабака, каркання грака, гоготіння гусей, свист іволги, торохтіння дятла), які через майстерну алітерацію («с», «р», «т») відтворюють поліфонічний шум весняного пробудження лісу.
Як читати
Структура вірша розгортається від початкового драматичного прохання скривджених людей («Господи, глянь на сирітськії сльози!») до тріумфального розгортання весняного раю на землі. Бог тут виступає як ласкавий і чуйний володар природи, що повертає життя знедоленим через весняне сонце й благодатний південний вітер.
Образна система базується на тонкому етнографізмі та конкретиці слобожанського ландшафту: виринають образи бабака, байдака на повені, чабана з отарою, рибалки в човні, лісової пасіки з димком. Кульмінаційні фінальні строфи кличуть людину духовно очиститися й зустріти «в лісі веселую зорю», де злиття з весняною природою осмислюється як досягнення втраченого раю та торжество незнищенної вітальності.
Теми: весняне пробудження природи · гармонія людини і Всесвіту · селянська доля та молитва · фауна і пейзаж Слобожанщини · хліборобська праця · рай на землі