Вовкулака
Яків Щоголів
(Народове казання)
Колись у нашій слободі
Пішли не знать які розмови,
Що всі хазяйства у біді,
Бо щось не дояться корови.
Ще ввечері, то й так і сяк,
Повільно трохи подоїти;
А вже уранці, то ніяк
Не можна й краплі націдити.
Відкіль взялась така біда,
Хто мирові в хазяйстві шкоде,
Хто тих "корівок зобиджа,—
Нікому в розум не приходе.
Та вже дізнавсь-таки один,
Нехай йому од миру дяка,
Павло — тутешній селянин,
Що робе шкоду вовкулака.
"Стривайте, каже чоловік:
Я злодіяці дам пораду,—
Він ніччю швандяти ізвик,
Так ніччю я його й засяду".
Пішов ще звечора Павло,
Сів за ворітьми на ослінці;
А щоб не холодно було,
Натяг сіряк та й каже жінці:
"Іди ж ти, жінко, в хату спать
Та з хліва випусти собаку;
А я зостанусь дожидать
Отут, щоб злапать вовкулаку".
Ну, то й сидить він; але зирк,—
Аж щось іде прямцем до його;
Павло від жаху нічичирк,—
Так те озвалося до його:
"А що ти робиш тут, Павло?"—
"Та я… та я… сидю та й тільки!"
"Та тільки всього і було?
Ну, то й сиди собі хоч скільки!
Сиди ж, сиди, та не вставай,
Аж поки сонечко не встане;
А світом встань; та спать лягай,
Якщо й до тебе сон нагляне!"
Сказавши се, воно пішло
Прямцем по вулиці від його,
І як сховалось, так Павло
Не став боятися нічого.
"Стривай же, каже, вражий син,
Стривай, проклятий вовкулака!
Хіба ж вас десять? Я один,
То й ти ж один тут, розбишака!"
Отсе сказав Павло, та й мав
Скоріше бігти навздогінця;
Так де ж тут бігти, як пристав,
Мов камінюка до ослінця.
Пристав та й тільки чоловік!
Підніме руки, ноги зложе,
Поверне й голову набік;
А ввесь піднятися не може!
Крутивсь-вертівсь, туди й сюди,
Та вже як божий світ занявся
І встало сонечко, тоді
З свого він сідала піднявся.
Піднявсь, та в хату як шмигне,
А в хаті жінка-цокотуха,
Немов свята, кудельце мне;
А там роззявила вже вуха!
Старий мовчить. Вона б зараз
Присікалась його питати:
Та що, та де, та як? — щоб враз
Усе, що діялося, знати.
Так не таківський чоловік,—
Зирнув та й каже господині-
"— Коли ти хоч короткий вік
Скінчать, як слідує людині,
Так не чіпай мене,— дивись:
Он, бачиш, висне мотовило?
Так щоб воно, бува, колись
Тебе по спині не хопило!"
Про вірш
Колоритна віршована балада з підзаголовком «Народове казання», створена на основі української демонологічної оповідки про нічну зустріч селянина з перевертнем. Твір поєднує містичну напругу з добродушним народним гумором і реалістичними деталями слобідського побуту.
Історія
Поезія надрукована у збірці «Ворскла» (1883) в розділі фольклорно-баладних творів і репрезентує глибокий інтерес Щоголева до демонологічних вірувань українського селянства. Образ вовкулаки (перевертня) був поширеним персонажем слобожанських побутових биличок і бувальщин, які автор ретельно занотовував і творчо переосмислював у дусі народної оповіді.
Твір відображає живий мікросвіт українського пореформеного села, де архаїчні забобони (відбирання молока у корів, нічні перевертні) тісно спліталися з господарськими турботами громади («миру») та специфічним народним прагматизмом.
Форма
Твір написано чотиристопним ямбом із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул та перехресним римуванням (aBaB). Ямбічна пульсація ідеально пасує до розмовного narrative-стилю, що стилізований під живе монологічно-діалогічне мовлення слобідського оповідача.
Лексична тканина вірша рясніє народнорозмовними формами, діалектизмами та примовками («швандяти», «нічичирк», «засяду», «сіряк», «навздогінця»), що у поєднанні зі змінними паузами й вигуками створює пластичну ілюзію живого усного мовлення на сільських посиденьках.
Як читати
Сюжет розвивається за класичними законами народної бувальщини: виникнення аномальної загрози в господарстві, виявлення причини місцевим сміливцем Павлом, засідка та безпосередній контакт із нечистою силою. Проте містичний страх у Щоголева дещо десакралізується і пом'якшується гумором: діалог селянина з перевертнем («Та я… та я… сидю та й тільки!») розкриває зворушливу розгубленість героя, який прагнув виявити геройство, але знітився перед містичним феноменом.
Фінал зі скам'янінням Павла («пристав, мов камінюка до ослінця») втілює характерний для фольклору мотив заціпеніння людини під впливом чар потойбіччя. Щоголів майстерно показує межу між буденним селянським світом і таємничим нічним простором незвіданого, утверджуючи багатство народної фантазії та моральну міць сільської громади.
Теми: демонологія · вовкулака · народні вірування · слобідський побут · фольклорний гумор · містика