Ялта
Яків Щоголів
Казали: Ялта — Криму цвіт,—
Над нею краще сонце гріє,
І інше небо, інший світ,
І дужче листя зеленіє.
Як я спускався з хмар густих
По жовтих ребрах Чатирдага,
Здавалась в гранях скель крутих
Якась невідома повага.
На камінь з камня біг Салгир,
Вилась гадюкою дорога,
Де срібний струмінь падав з гір,
Де сакля виснула убога,
І з неї вибігши на шлях,
Як неприборкані орлята,
Лякались коней і в кущах
Ховались гожі татарчата…
Остався геть надхмарний край —
Оселя тиші і покою,
І я спустивсь в зелений рай
Долин Аутки й Дерикою,
І правда: Ялта — Криму цвіт,—
У ніг її без грані море;
Над нею неба інший світ
І з листом лист не так говоре.
По взбіччях гір і жовтих скель
Палати в камінь повростали;
Плющі розкинулись до стель
І ганки стіни понизали,—
Орішник широко повис;
Черешні з лаврами сплелися:
Сяга до неба кипарис,
Гілки маньолій повелися…
Сюди б спішити тільки тим,
Хто в світі все, що можна, має,
Але і тут крилом своїм
Не всіх же доля пригріває:
Я бачу неміч, блідий вид
І щоки, червінем покриті,—
Як є — захід, один захід
І з ним благання—"Жити жити!"
Так хто ж живіт тут знайде вам,
У кого кров уже не грає?
Ні, мабуть, щастя тільки там,
Де є той край, що нас немає.
Про вірш
Глибокий медитативно-пейзажний етюд із гірким філософським дисонансом між розкішною райською природою південного берега Криму та людською смертністю й стражданням від невиліковних недуг.
Історія
Поезія належить до зрілого періоду творчості Якова Щоголева і була включена до його першої збірки «Ворскла» (1883). Твір постав під враженням мандрівки поета до Криму, яка залишила потужний слід у його пейзажній та філософській ліриці (кримський цикл віршів).
У другій половині XIX століття Ялта набула слави всеімперської кліматичної оздоровниці, куди масово з'їжджалися хворі на сухоти (туберкульоз). Контраст між екзотичним курортним блиском аристократичного міста і щоденною тихою агонією згасаючих життів став для Щоголева потужним імпульсом до переосмислення категорії краси та крихкості земного буття.
Форма
Вірш написано витонченим чотиристопним ямбом із чергуванням жіночих і чоловічих рим, що забезпечує пластичність, елегійну плинність і музикальність оповіді.
Строфічна будова спирається на класичні катрени з перехресним римуванням (ABAB), де пластична живописність пейзажних описів плавно переходить у драматичну інтонацію екзистенційного монологу.
Як читати
Композиція твору побудована на контрапункті двох світів. Подорож починається величним спуском із хмарного Чатирдага через кримськотатарські поселення в «зелений рай» Ялти. Поет розгортає щедрий каталог екзотичної флори (лаври, кипариси, магнолії) та архітектурної пишноти вілл, що створює ілюзію досконалого земного едему.
Проте кульмінація твору ламає ідилію раптовим виходом на екзистенційну правду: серед пишної природи блукають приречені сухотні хворі («блідий вид / І щоки, червінем покриті»). Рум'янець виявляється не знаком здоров'я, а маскою смерті. Заключна формула «Ні, мабуть, щастя тільки там, / Де є той край, що нас немає» підносить твір до високої універсальної максими романтичного світовідчуття, де гармонія недосяжна для смертної людини.
Теми: кримські мотиви · природа і смерть · екзистенційна самотність · марність земного буття · філософський пейзаж