Запорозький марш
Яків Щоголів
Ми прийшли до кошового,
Кажем: волю нам вволи;
Гей, немає ж в нас нічого,
Бо що й мали — пропили!
Загула козацька рада:
Батько волю нам вволив,
Й колихнулася громада
До кордону з куренів.
Ржуть на волі добрі коні,
Гострі шаблі брязкотять
І шапок верхи червоні,
Як маки, на нас горять.
В небі хмарки не захмаре,
Сонце в променях блищить,
З півдня вітер варом варе,
Тирса в'яне, степ мовчить.
На могилі ворон кряче,
І орли десь клекотять;
Ворон в полі здобич баче,
На бенкет орли летять.
Гей, летіть, орли охочі,
Та пазури нагостріть
Роздирати чорні очі
Тим, кому недовго жить.
Лютий ворог лихо чує;
Зна він, чим годити нам:
Про орлів бенкет готує,
Срібло й злото козакам.
І багаті, і веселі,
Славні славою дідів,
Ми від вражої оселі
Подамося до степів.
Будуть коні у попоні;
Золочені остроги,
З рипом чоботи червоні
І жупани дорогі.
Бачим кадівби з кірцями:
Вік короткий, треба жить!
Хай гуде земля під нами
Й Січа кипенем кипить.
Лірник візьме кобзу в руки,
Вдаре пісню по ладам,
Щоб згадали пізні внуки,
Як жилося їх дідам!
Про вірш
Динамічний маршовий твір, сповнений козацької звитяги, бунтівного степового духу та вітального пафосу лицарського походу назустріч славі й небезпеці.
Історія
Поезія належить до зрілого періоду творчості Якова Щоголева й увійшла до його знаменної збірки «Ворскла» (1883), поява якої засвідчила тріумфальне повернення митця в український літературний контекст після тривалого самозреченого мовчання. Харківська романтична школа, біля витоків якої стояв автор, живилася пам'яттю про козацьку вольницю та живий літопис Слобожанщини, де історія сприймалася як нерозривний зв'язок поколінь.
У цьому творі відбилося характерне для українського романтизму прагнення естетизувати запорозьку старовину, протиставивши убогій реальності імперської доби велич і незалежність козацької мілітарної демократії, втіленої в авторитеті ради та кошового отамана.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, що створює карбований, чіткий маршовий ритм, підкреслений перехресним римуванням (АбАб). Ритмомелодика наслідує похідні козацькі пісні та військові марші, де звукова енергія поєднується з лаконічною оповідною структурою.
Фонічна організація позначена яскравою алітерацією грізних приголосних ([р], [ж], [ш]), що імітують брязкіт зброї, кінське іржання та гул походу, увиразнюючи повнокровну експресію поетичного мовлення.
Як читати
Образна система твору спирається на бароково-романтичний архетип воїна-запорожця, для якого матеріальні нестатки й побутова скрута постають не тягарем, а вихідною точкою духовного та військового подвигу. Символіка червоних шликів («як маки, на нас горять») вплітає мотив життєвої сили й жертовності в суворе полотно випаленого сонцем степу, де природа живе спільним подихом із військом.
Поява віщих птахів — ворона та орлів — увиразнює баладну традицію пророкування кровопролитного бенкету, де зіткнення зі смертю осмислюється як природний коловорот буття воїна. Фінал поезії увиразнює сакральну роль народного співця-лірника, котрий фіксує героїчний чин у слові й передає його як духовний спадок незнищенної пам'яті наступним поколінням.
Теми: козацька вольниця · лицарська честь і відвага · романтизація Запорозької Січі · історична пам'ять · поетизація степу