Згадає свою чарівницю…
Яків Щоголів
Згадає свою чарівницю,
Згадає ті очі, той вид,
Що серце його чарували
І глибоко в душу впились,
Ті руки, що його стискали
До вірного серця колись.
Ту прокляту долю, що щастю
Кінець невеселий дала,
Що душу розбила, що Настю
Від його навіки взяла.
І груди йому заколише
Нудьга і скорбота… В той час
Він візьме папір та й напише:
"Далеко, далеко від нас
Забігли і дні, і ті ночі,
Що я тебе милою звав,
Любив твої карії очі
І свята над тебе не знав.
І досі живу я тобою,
І досі одна ти моя,
Без грані і міри над мною
І влада, і сила твоя".
Пошле він папір, і здобуде
Листа володниця його:
Багато він в серці розбуде,
Зворуше й підніме з того,
Що в далечінь десь залетіло
І більше не знайдеш ніде,
В утомі знеможеться тіло,
Сльоза на папір упаде.
Вона його бережно зложе,
Пригорне на лона свої,
І те, що нікому не гоже,
Валялося довго в смітті,
Помите, побілене, чисте,
Од горя вмислива й смутна,
Потайно, як золото чисте,
Сховає на грудях вона.
Про вірш
Щемлива психологічна елегія про силу незгасного кохання, фатальну розлуку та сакральну пам'ять серця, збережену в рядках запізнілого щирого листа.
Історія
Поезія належить до інтимної лірики Якова Щоголева й була надрукована у збірці «Ворскла» (1883). Поряд із козацькою героїкою та баладним етнографізмом, ліричний доробок харківського романтика вирізняється проникливими віршами про душевні драми людини, розчавлені соціальними обставинами чи фатальною долею.
Твір відображає романтичний культ фатального почуття, характерний для поетики слобожанського гуртка, де мотив втраченого раю юності поєднується з фольклорною парадигмою нещасливого кохання та образу жінки-чарівниці.
Форма
Вірш написано тристопним анапестом із чергуванням жіночих і чоловічих рим та перехресним римуванням. Тридольний розмір надає висловлюванню пісенної колихальної плинності, точно відтворюючи душевний щем і ритм зітхання або повільного читання листа.
Інтонаційна канва варіюється від ретроспективної розповіді до драматичного монологу в листі («Далеко, далеко від нас...») та зворушливої фінальної оповіді, що свідчить про тонку розробку романсового жанру з виразною народнопісенною евфонією.
Як читати
Психологічна тканина вірша розгортається крізь призму двох просторово роз'єднаних постатей, пов'язаних єдиним емоційним імпульсом спогаду. Образ Насті маркований традиційними фольклорними атрибутами краси («карії очі», «чарівниця»), однак постає не просто об'єктом замилування, а абсолютним духовним мірилом життя героїні й героя, над яким безсилий навіть плин часу.
Особливої образної сили набуває фінальна сцена, побудована на контрасті: лист, який у профанному світі вважався нікчемним клаптиком («те, що нікому не гоже, валялося довго в смітті»), в інтимному просторі закоханої жінки перетворюється на безцінну святиню («потайно, як золото чисте, сховає на грудях вона»). Ця деталь переводить конкретну життєву драму в площину універсального гімну вірності та незнищенності першого кохання.
Теми: трагічне розлучене кохання · ностальгія за молодістю · сила спогадів · сакралізація почуттів · романсова лірика