Баляда синтези
Іван Драч
Бенкет грози. Громаддя грому
Гряде з-під чорної гряди.
Так блискавок шорстку солому
Вітри скиртують молоді.
Так закипають буйні губи
Блакитногрішні, Боже мій,
Так дощову сонату згуби
Бобмлять на мене крила вій.
На зламаних бровах-коромислах
Себе шовково ти внесла.
Так я повісився до домислах,
На помислах твоїх неслав.
Так пив я божевільний регіт,
Щоб ти лиш сонячно світилась.
Так в берегах брів крутоберегих
Два карих океани билось…
Громів гортанне рокотання.
Дощів поламані хребти…
Так захлинаються в риданнях
Солоні сурми самоти.
Про вірш
Експресивна балада про злиття грозової космічної стихії та жіночої краси в екстатичному спалаху любові й творчого осяяння.
Історія
Опублікована у збірці 'Протуберанці серця' (1965), ця поезія яскраво репрезентує естетичний принцип Драча щодо синтезу мікро- і макрокосму.
Шістдесятницький неоромантизм поєднується тут із футуристичною енергією оновленого поетичного словника.
Форма
Чотиристопний ямб із багатством алітерацій звуків [г], [р], [б] ('Бенкет грози. Громаддя грому / Гряде з-під чорної гряди...').
Динамічне перехресне римування створює відчуття електричного розряду літньої бурі.
Як читати
Гроза постає як величний космічний бенкет, де вітри скиртують солому блискавок, перетворюючи небо на арену титанічної гри сил природи.
Образ коханої жінки з 'зламаними бровами-коромислами' органічно вплітається в грозовий простір, втілюючи синтез земного почуття й космічної бурі.
Поет переживає любов як потрясіння всього єства, де соната дощу й погляд вій бомбардують серце, відкриваючи вищий сенс єдності світу.
Теми: синтез стихій · гроза і блискавиці · екстаз кохання · космічна енергія · експресіонізм