Без тебе світ — це тьмавий морок.
Без тебе не біжить вода.
Без тебе кожен камінь — ворог,
Подушка каменем тверда.
Без тебе сонце — повне ночі,
Без тебе ночі — без кінця,
Для тебе ж ночі я доточую,
Для тебе місяця — вінця.
Без тебе небо — повне криги,
Стоять в душі самі льоди,
Без тебе світ — це ж тільки крихти
Моєї зимної біди.
Без тебе, що мені без тебе —
Нема мене на всі світи…
Тож нахились блакитним небом,
Тож святом сонця освяти!..
Пристрасна інтимна сповідь про абсолютну залежність життя, світла й радості від присутності коханої людини, без якої всесвіт втрачає сенс.
Ранній інтимний шедевр Драча, створений у студентські роки в Київському університеті під час розквіту його ліричного обдарування.
Увійшов до золотого фонду української любовної лірики ХХ століття, контрастуючи з тодішньою сухою нормативною поезією своєю щирою чуттєвістю.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням і наскрізною анафорою 'Без тебе...'.
Музикальність і ритмічна легкість поезії створюють ефект пісенного заклинання.
Анафорична побудова вірша послідовно викреслює світ без коханої як мертвий хаос: вода не біжить, кожен камінь стає ворогом, а сонце повниться чорною ніччю.
Кохання постає деміургічною силою: заради неї ліричний герой здатен доточувати ночі й кувати з місяця шлюбний вінець.
Драч підносить почуття кохання до абсолюту, де кохана є єдиним джерелом гармонії, світла й тепла в холодному всесвіті.
Теми: любовна лірика · без тебе · туга за коханою · світло і темрява · пісенність · гімн коханню