Врубелівський етюд
Іван Драч
Він мав печальні всевидющі очі —
В орбітах диких голубі дива.
В них світ буденний, темний і порочний
На полотні празничним оживав.
Він суть пізнав. Він розтинав основу,
Відкинувши ледачу простоту,
І барви дихали п’янким болиголовом,
І бризки сонця стигли на льоту.
Війнуло смутком зранених конвалій
З очей ним не породжених Купав,
І, ніби Демон, в надлюдській печалі
Митцевий розум у борні упав.
І, незмальована, шугала десь жар-птиця,
І глузував “знавець” з його картин,
Та мудрі очі перейшли границю,
Якоі розум ще не смів сягти.
Драч Іван
Про вірш
Глибокий екфрастичний роздум про трагічну долю геніального художника Михайла Врубеля, розрив між земною гріховністю та сяйвом нетлінної духовної краси.
Історія
Етюд присвячений київському періоду творчості Михайла Врубеля (1880-ті роки), коли майстер розписував Кирилівську церкву та створив неперевершений образ Богоматері з немовлям, вклавши в нього риси своєї недосяжної музи Емілії Прахової.
Для Драча, як і для всього кола шістдесятників, постать Врубеля була втіленням трагічного горіння мистецтва, бунту проти академічної рутини та межового душевного напруження, що межувало з божевіллям.
Форма
П'ятистопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих перехресних рим. Урочистий, насичений колористичними епітетами тон відтворює монументальність церковного фрескового живопису.
Як читати
Драч змальовує Врубеля як деміурга з «печальними всевидющими очима», здатного розтинати сутність буття: «Відкинувши ледачу простоту, і барви дихали п'янким болиголовом». Поет фіксує подвійну природу його генія — від ніжного смутку зранених конвалій до трагічного титанізму Демона.
Кульмінацією твору є опис створення образу Богоматері в Кирилівській церкві, де земна любов художника до жінки сублімується в сакральне сяйво вічності, за яке митець платить самотністю й душевним згасанням.
Теми: екфразис · Михайло Врубель · трагедія генія · Кирилівська церква · сакральне мистецтво