Дві сестри
Іван Драч
Дві сестри, тоненькі і сухенькі,
Осінь ловлять в пелени над ставом.
З господарства лине чистий дзенькіт,
У воді поплюскує небавом.
Віспа порябила лиця жовті,
Доброти у серці не роз’їла.
Полум’яне листя сипле жовтень,
Тужавіє нива задубіла.
Гуси білі, вилизані, тлусті
Ґелґотять, бо скоро будуть вбиті,
І калина у червоній хустці
Кров’ю сходить по степлілім літі.
Дві сестри старенькі на пташарні
Лускають насіння гарбузове,
І дрижать їх руки незугарні,
Чорні, закоцюрблені, дубові.
Кури, гуси — все життя у пір’ї.
Є город маленький коло хати.
Чорнобривці спіють на подвір’ї.
Є коза, щоб молоко давати.
А вітри двадцятого століття
Моє серце трудне підіймають.
І сидять старенькі край заміті
У вогні осіннього розмаю,
Вмерло їхнє “бути чи не бути”,
А повз них летять у світ дороги.
Стань!
Подумай!
Скільки доль забутих
Навіть не спиналося на ноги.
Непомічена прийшла людина.
Непоміченою тихо вмерла.
Стань! Тяжка провина безневинна
Крила над тобою розпростерла.
Драч Іван
Про вірш
Прониклива філософсько-побутова елегія про нерозлучних сестер-трудівниць, осіннє згасання природи та зворушливу незнищенність людської доброти й родинного зв'язку.
Історія
Поезія зі збірки «Балади буднів» (1967), у якій Драч створив галерею образів простих сільських трудівників рідної Київщини. Поет з глибоким співчуттям ставиться до покоління українських жінок, чия молодість припала на страшні роки голодоморів і воєнного лихоліття.
Образ поряблених віспою облич двох літніх сестер стає документом народної стійкості, де зовнішні шрами не змогли випалити сердечної чистоти.
Форма
Чотиристопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих перехресних рим (abab). Спокійна, трохи щемлива розповідна інтонація з точними етнографічними побутовими деталями.
Як читати
Твір малює двох «тоненьких і сухеньких» сестер, які на березі ставу ловлять осінь у пелени. Попри тяжку долю та сліди віспи на обличчях, «доброти у серці не роз'їла» жодна біда, що є найвищим свідченням моральної перемоги людини.
Пейзаж сповнений щемливих барокових парадоксів: білі гуси ґелґотять перед забоєм, а «калина у червоній хустці кров'ю сходить по стеблі». Образ калини-сестри пов'язує приватну історію двох жінок із вічною страдницькою долею України.
Теми: родинне тепло · сільська жіноча доля · осінній пейзаж · архетип калини · незламність доброти