Яйце розіб’є, білком помаже,
На дерев’яну лопату — та в піч,
І тріскотітиме іскрами сажа —
Мініатюрна зоряна ніч.
На хмелі замішаний, видме груди,
Зарум’янілий, круглий на вид.
Скоринка засмалена жаром буде,
Аж розіграється апетит.
В підсохлому тісті кленова лопата
Вийме з черені, де пікся в теплі, —
І зачарується білена хата
З сонця пахучого на столі.
Драч Іван
Сакралізація селянської праці та хлібопечення, де звичайний випечений у печі буханець постає запашним домашнім сонцем на столі.
Поезія належить до солярного циклу збірки «Соняшник» (1962). В українській традиційній культурі хліб є сакральним символом життя, гостинності та божої благодаті, особливо цінним для покоління, яке пережило жахи повоєнного голоду.
Драч показує таїнство народження хліба в печі через призму поетичного одухотворення народних звичаїв і хатнього вогнища.
Чотиристопний анапест із перехресним римуванням. Плавний і теплий ритм відтворює неспішні, виважені рухи господині, яка орудує кленовими лопатами коло печі.
Процес саджання тіста на дерев'яну лопату та випікання уподібнюється до створення всесвіту: «і тріскотітиме іскрами сажа — мініатюрна зоряна ніч». Сажа стає зоряним небом, а піч — тиглем космічного творіння.
Кульмінація вірша — поява пахучого, рум'яного буханця, від якого «зачарується білена хата з сонця пахучого на столі». Хліб стає домашнім сонцем, що концентрує в собі працю людських рук і щедрість землі.
Теми: хліб на столі · селянська праця · сакралізація побуту · солярний міф · рідна хата