Крила
Іван Драч
Новорічна баляда
Через ліс-переліс,
через море навкіс
Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому — шапку смушеву,
кому — люльку дешеву,
Кому — модерні кастети,
кому — фотонні ракети,
Кому солі до бараболі,
кому три снопу вітру в полі,
Кому пушок на рило,
а дядькові Кирилові — крила.
Був день як день, і раптом — непорядок,
Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серці туга,
А в дядька в серці тіні.
(Кому — долю багряну,
кому — сонце з туману,
Кому — перса дівочі,
кому — смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
А Кирилові, прости господі,— крила).
Жінка голосила: “Люди, як люди.
Їм доля маслом губи змастила.
Кому — валянки,
кому — мед од простуди,
Кому — жом у господу,
а цьому гаспиду,
прости господи, — крила?!”
Так Кирило до тями брів,
І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
І крила обтяв об колоду.
Та коли захлинались сичі,
Насміхалися зорі з Кирила,
І пробивши сорочку вночі,
Знов кипіли пружинисті крила.
Та Кирило з сокирою жив,
На крилах навіть розжився —
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.
А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була небезкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
(Кому — нові ворота,
кому — ширшого рота,
Кому сонце в кишеню,
кому — дулю дешеву.
Щоб тебе доля побила,
А Кирилові — не пощастить же
отак чоловікові! — крила).
Про вірш
Блискуча філософсько-гротескна притча про трагікомічне зіткнення високого духовного покликання з обивательською міщанською приземленістю.
Історія
«Крила» (з підзаголовком «Новорічна баляда») увійшли до дебютної збірки Івана Драча «Соняшник» (1962), миттєво ставши візитною карткою поета та класикою української літератури ХХ століття. Твір збурив літературне життя сміливим карнавальним глузуванням із радянського утилітаризму.
Поет створив оригінальну інтерпретацію світового мотиву «крилатої людини», приземливши високий романтичний міф про Ікара в колоритний повоєнний колгоспний побут із куфайками, сокирами та міщанським наріканням.
Форма
Балада написана тонічним акцентним віршем, що спирається на інтонації ярмаркового раєшника та вертепного віршування. Характерною рисою є регулярні рефрени-репліки в дужках («Кому — шапку смушеву, кому — люльку дешеву...»), які підсилюють балаганний сатиричний колорит.
Як читати
Образ дядька Кирила, якому замість корисних речей (валянок, солі чи жому) новорічна доля дарує справжні сині крила, втілює трагікомедію раптової духовної обдарованості. Замість гордості крила викликають жах і докір дружини, бо вони не дають жодного зиску в матеріальному світі й лише рвуть одяг.
Мотив відтинання крил сокирою об колоду та їх побутове використання («Крилами хату вшив, крилами обгородився») розкриває нищівний тиск прагматизму на людську душу. Проте невмируща природа крил — вони проростають знову, а поети розкрадають їхнє пір'я задля польоту — доводить незнищенність ідеалу та покликання до висоти.
Теми: духовний політ · побут і духовність · гротеск і притча · митець і натхнення · шістдесятники