Помаранчева стигла палітра
Горизонту вина подає.
Запрягає музика три вітра,
Щоб процокати в серце твоє.
Вибухають сонати високо
В епіцентрі твоєї журби,
І сімфонії чорні соколи
Гострять крила об чорні дуби.
І троянд неціловані жмутки
Посивіли з чиєїсь вини.
І по клавішах сивого смутку
Ходять сині сумні слони.
Та, до крапельки сонцю віддане,
На пшеничних вітрах встає
Твоє чисте,
густе,
провітрене,
Помаранчеве серце твоє.
Синестезійний образний феєрверк, де живопис сонця і звуки фортепіано зливаються в драматичну поліфонію людського серця.
Твір увійшов до збірки «Соняшник» (1962), де Драч виступив сміливим реформатором українського вірша, надихаючись модерністськими пошуками в живописі (кубізм, імпресіонізм) та новаторською музикою ХХ століття (Прокоф'єв, Стравінський).
Для поетики Драча характерне органічне взаємопроникнення мистецтв: слово прагне звучати як акорд і сяяти як свіжа олійна фарба на полотні художника.
Написаний тристопним анапестом із вкрапленнями амфібрахія та перехресним римуванням. Ритміка імітує віртуозні фортепіанні пасажі, створюючи переходи від бравурного фортисимо до ніжного піанісимо.
Поезія розгортається через дивовижні синестезійні асоціації: «Помаранчева стигла палітра горизонту вина подає», а музика персоніфікується як візник, що запрягає три вітри, аби достукатися до людського серця. У цій візуально-звуковій бурі звучать сонати й симфонії, порівнювані з «чорними соколами».
Сюрреалістична деталь — «по клавішах сивого смутку ходять сині сумні слони» — демонструє безмежну розкутість драчівської уяви. Кульмінацією стає народження очищеного сонцем свята людського буття, перемагаючого скорботу й темряву.
Теми: синестезія · музика в поезії · живописна образність · авангард · емоційна експресія