Ода совісті
Іван Драч
Дослідів зливи. Каскади думок.
Експериментів напружений крок.
Ось Феофанія. Ген там Дубна.
В криниці пізнання не бачу я дна!
Та голос підношу за бомбардування
Ядра таємниці! Хай тихе світання
Розчепиться криком хитрющого кварка!
Хоч сумнів, як ворон, нав’язливо карка:
Навіщо? Для бомби?! Навіщо? Для муки?!
Чого ж Оппенгеймер заламував руки?!
Чи ж фізики атомних псів розпустили?
Та в Хіросімі згоріли й могили!
Як совість народів звелася з золи,
Чи ж фізики атомних псів відтягли?!
Намордник на бомбу! Скигління біди!
Вже атомний лайнер хрускоче льоди!
А в тиші стозвукій на всі голоси
Виють і виють атомні пси…
Крізь виверти мозку й фашистську грізьбу
Над вченим хай сяє моральне табу:
Жодного грама науки для зла.
Добро хай осяює мудрість чола,
Хай воля пізнання розгортуе дії,
Хай совість весніє, хай світ молодіє,
Хай вітер зеленим своїм язиком
Підтверджує серця весняний закон:
Жити. Творити. Світ берегти.
Світити людині на цілі світи.
Холонуть зірки. Але чуйно і зірко
Лиш ти не холонь-бо, людинонько-зірко!
Драч Іван
Про вірш
Суворий і безкомпромісний моральний маніфест про совість як найвищий непідкупний суддя в часи ідеологічного конформізму та суспільного лицемірства.
Історія
Вірш постав у період, коли після перших свобод «відлиги» в СРСР розпочалися політичні судові процеси над дисидентами (арешти 1965 року в Україні). Для шістдесятників питання збереження власної совісті стало вирішальним моральним вододілом.
Драч звертається до жанру високої класицистичної оди, але наповнює її драматичною експресією та особистим болем людини, яка відмовляється від будь-яких компромісів із брехнею.
Форма
П'ятистопний ямб із чергуванням чоловічих і жіночих рим. Карбована, декларативна інтонація, риторичні звертання та афористичні формулювання створюють пафос невідворотності вироку.
Як читати
Совість персоніфікується як невблаганна й сувора володарка, від погляду якої неможливо сховатися за жодними регаліями чи псевдопатріотичними фразами. Вона стає єдиним мірилом людської гідності в умовах тоталітарного тиску.
Поет наголошує, що зрада совісті є духовною смертю особистості: жоден тимчасовий успіх чи матеріальний спокій не вартий втрати честі. Твір звучить як сувора клятва вірності правді й народові.
Теми: моральний імператив · совість і честь · громадянська мужність · боротьба з фальшем · шістдесятництво