Вийшов з радіо чорний лев
І збудив моє серце опівночі.
В його чорних важких сльозах
Я побачив труну кришталеву.
Це був гордий печальний лев,
Чорний лев з золотою гривою,
Рідний брат сонцебризній меч-рибі,
Де сльоза атлантична кипить.
І він кликав на похорон брата
До труни, де з руками замовклими
Лежав сивий засмаглий лев
З симфонічним дитячим серцем.
Драч Іван
Експресивний поетичний реквієм на трагічну загибель Ернеста Гемінґвея, осмислення феномену мужності, самотності та екзистенційної поразки великого титана.
Вірш написаний у липні 1961 року відразу після звістки про самогубство класика американської літератури Ернеста Гемінґвея. Для покоління шістдесятників автор повісті «Старий і море» був абсолютним кумиром мужності, гідності та внутрішньої свободи.
Драч сприйняв відхід письменника як особисту й світову втрату, створивши один із найяскравіших зразків української поминальної експресіоністичної лірики.
Вільний вірш (верлібр) із розкішною метафорикою та сонорним звукописом, що нагадує джазову жалобну баладу чи блюз.
Сюрреалістичний образ радіо, з якого опівночі виходить «чорний лев» і будить серце поета, відсилає до культових образів прози Гемінґвея — саван Африки та львів, що снилися старому Сантьяго. Гемінґвей сам постає в образі засмаглого сивого лева з «симфонічним дитячим серцем».
Драч наголошує на незламності письменника навіть у мить трагічного фіналу: смерть не зламала героя, а лише перевела його в легенду океанського безсмертя поруч із сонцебризною меч-рибою.
Теми: Ернест Гемінґвей · екзистенціалізм · мужність і смерть · верлібр · світова література