Помирають майстри…
Іван Драч
Пам’яті академіка О. І. Білецького
Помирають майстри. Чітко значать віки.
їх життя вперезало вогнями й димами.
В груди траурних маршів
дзвенять молотки,
І влягаються думи золотими томами.
Люди круто жили. Люди в сонце ходили
І державу науки несли на плечах,
Люди гупали кайлом в оранжеві брили,
Люди шквально згоріли,
щоб день не зачах.
Амплітуда людська —
від колиски до гробу.
Та не знати народу таких амплітуд,
Бо ошпарює реквієм мою душу окропом
І сподівану зрілість вишукує тут.
Сплять монархи труда. Зріє черга велика
До незайнятих тронів крізь думи густі.
Підмайстри мого віку!
Я ваші ридання покликав,
Щоб на цвинтарі чолами підрости…
Драч Іван
Про вірш
Скорботний філософський роздум про невідворотний відхід корифеїв культури, зміну епох і святий обов'язок наступників утримати духовну висоту.
Історія
Поезія присвячена пам'яті видатного українського літературознавця, академіка Олександра Івановича Білецького (1884–1961), який був наставником і захисником багатьох молодих талантів, енциклопедистом світового рівня.
Для Драча смерть Білецького стала знаком відходу цілої епохи титанів гуманітарної науки, що спонукало поета до глибоких роздумів про тяглість традиції та спадкоємність поколінь.
Форма
Шестистопний ямб із парним і перехресним римуванням. Важка, урочиста маршова хода рядків імітує траурний передзвін молотків та розмірений крок похоронної процесії.
Як читати
Рядки «Помирають майстри. Чітко значать віки. Їх життя вперезало вогнями й димами» стали афористичною формулою культурологічної скорботи. Життя майстра порівнюється з титанічною працею гірника, що вгризається кайлом у брили незнання заради світла.
Поет підкреслює колосальну амплітуду людського духу, яка протистоїть біологічному згасанню: книги й відкриття майстрів стають вічним фундаментом нації, на якому тримається держава розуму.
Теми: пам'ять про корифеїв · тяглість культури · смерть майстра · академік Білецький · філософія спадкоємності