Що несеш мені в тихому імені,
В зливі кіс, перевитій, важкій?
Що нашепчуть вуста твої стримані
Несповитій тривозі моїй?
Чи над каннами над пломенистими,
Де я пісню твою перестрів,
Знов розсиплешся аметистами
З-під холодних і зламанних брів?
Що з твоїми словами невмілими,
Хто їх трунком гірким напоїв?..
І біжать між березами білими
Білі руки в тривоги мої…
Мелодійна інтимна замальовка про таїну дівочої вроди, тривогу передчуття любові та крихкість перших сердечних зізнань.
Твір увійшов до циклу поетичних етюдів збірки «Соняшник» (1962). Драч демонструє тут здатність звучати гранично тихо й делікатно, переходячи від масштабного космічного пафосу до ледь чутного шепоту інтимного почуття.
Поезія продовжує традиції українського символізму (Олександр Олесь, Микола Вороний), поєднуючи їх зі свіжістю шістдесятницького світовідчуття.
Тристопний анапест із перехресним римуванням (abab). Плинний, співучий ритм підсилюється ніжним звукописом (м'які приголосні, риторичні запитання).
Поетичний текст вибудовано як низку схвильованих запитань ліричного героя до коханої: «Що несеш мені в тихому імені, в зливі кіс, перевитій, важкій?». Образ дівчини малюється тонкими ювелірними барвами — вона «розсиплеться аметистами з-під холодних і зламаних брів».
Фінальний акорд — «біжать між березами білими білі руки в тривоги мої» — передає психологічний стан невагомості й трепетного страху перед силою любові, що торкається найглибших струн серця.
Теми: інтимна лірика · мелодика · дівочий образ · символізм · тривога кохання