Єдина, з твоїх фантазій…
Іван Драч
Єдина, з твоїх фантазій
Мені в пам’ятку єдина…
Мужчина з крилом підбитим
Схилився над юною жінкою.
Вуста її спрагло кличуть,
А руки горять з розпуки,
А перса пашать безсоромно,
А юні коліна тремтять.
Мужчині ж вона не до пари,
Бо крила, хоча б підбиті,
Йому пахнуть небом гордим.
Ні знятися він не годен,
Ні взяти її за дружину:
Він — небесен, вона ж земна.
А вона ж в очманінні юнім,
Вся онімблена мудрістю статі,
Так розкрилася чистим лоном,
Так заламує руки в млості,
Затуливши собою від нього
Своїх двійко незламаних крил…
Жінка завжди лежить горілиць
На своїх нерозлітаних крилах,
Бо ж, поламана мудрістю матері,
Лиш крильцятами персів злітає
До мужчини з крилом підбитим…
Єдина, з твоїх фантазій
Мені в пам’ятку єдина.
Про вірш
Драматична притча про несумісність приземленої жіночої пристрасті та крилатого чоловіка-провісника, чиї поранені крила назавжди пахнуть небом і вітром.
Історія
Твір перегукується зі знаменитою поемою Драча 'Крила' (про дядька Кирила, якому подарували крила), увійшовши до збірки 'Балади буднів' / 'Протуберанці серця'.
Спирається на міф про Ікара, розвиваючи тему трагічного покликання поета до польоту серед байдужого чи прагматичного оточення.
Форма
Білий тонічний вірш із розлогими психологічними паузами, вільним ритмом і драматичною діалогічністю.
Сенсорний контраст гарячої жіночої плоті та холодного космічного вітру в пір'ї підбитого крила створює сильний візуальний образ.
Як читати
Юна жінка пашить жагою простого земного щастя й тілесного тепла, кличучи чоловіка до затишного обійстя любові.
Чоловік із підбитим крилом не може належати земній жінці: навіть покалічені крила зберігають у собі пахощі безмежної блакиті та поклик висоти.
Драч розкриває вічну драму людини духу — неможливість розміняти космічне покликання польоту на найсолодший земний спокій.
Теми: крилатість духу · небо і земля · підбиті крила · трагедія покликання · ікарівський міф · філософська притча