Незграбний вітер віхоли хвостом
гатив у хмаровища шкаралущу
а я плив навздогін за тим плотом
з якого впав у воду холоднющу
З колод слизьких на ньому небокрай
на ньому й пози людські позалюдські
але усе ж це згублений мій рай
що може вир здолати страхопудський
Праворуч воду всмоктує багно
ліворуч ніч пашить вогненним смерком
та вперто ми по річці пливемо
на покордонні між життям та пеклом
Драматична притча про виживання людини на хиткому плоту посеред крижаного виру стихії, на пограниччі між рятівним берегом та пекельною безоднею.
Вірш написаний на зламі епох і в алегоричній формі узагальнює історичну долю пострадянського суспільства, що опинилося у некерованому бурхливому потоці змін, втративши колишні орієнтири.
Кацай використовує архетипний образ плавання на плоту (відомий за шедевром Жеріко «Пліт Медузи»), надаючи йому екзистенційного та метафізичного виміру.
Чотиристопний ямб із чергуванням чоловічих і жіночих перехресних рим. Пружний, напружений ритм відтворює запеклу боротьбу з шаленими хвилями та вітром.
Ліричний герой опиняється у крижаній воді, намагаючись наздогнати слизький пліт, на якому зібралися люди в химерних «позах людських і позалюдських». Цей убогий пліт постає єдиним «згубленим раєм», здатним подолати страхопудський вир.
Топографія катастрофи гранично чітка: «Праворуч воду всмоктує багно, ліворуч ніч пашить вогненним смерком». Рух по річці на пограниччі між життям і пеклом символізує вперту людську волю до буття всупереч абсолютному хаосу.
Теми: притча про пліт · боротьба за життя · екзистенційний вир · людина і стихія · воля до опору