Вітер яблука з гілля зриває,
наче зрива стоп-кран…
Одначе йому не щастить ніяк
припинити рух,
щоб досхочу,
до знемоги їх наїстись.
Він, Єви зачіску розпатлавши,
розпачливо щось кричить,
втиха і зника,
яблук пахощами просякнутий.
…З падалки в спину вітру
дивиться черв’як.
Лаконічна філософська притча про невситимий яблуковий вітер і черв'яка в падалиці, що іронічно переосмислює біблійний мотив гріхопадіння та марноти бажань.
Мініатюра входить до циклу коротких філософських притч поета, побудованих на парадоксальних зорових і смислових контрастах.
Кацай апелює до світового міфу про яблуко пізнання, переводячи його в площину натурфілософського абсурду.
Вільний вірш (верлібр) із різким пуантом у фіналі, що знецінює патетику попереднього руху несподіваним зниженням плану.
Динамічний синтаксис передає шалений, але безплідний порив стихії, що розбивається об спокійну констатацію факту.
Зривання яблук немов зривання стоп-крана втілює спробу вітру зупинити свій біг і насититися плодами буття, яка щоразу зазнає фіаско.
Згадка про розпатлану зачіску Єви вносить еротико-біблійний підтекст спокуси й покарання за прагнення володіння.
Погляд черв'яка з опалого яблука в спину зникаючому вітру викриває торжество приземленої органіки над безтілесними стихійними поривами.
Теми: яблуковий вітер · Єва і спокуса · притча про марноту · іронія буття · натурфілософія