Вертаємось…
Олексій Кацай
Пропахнувши торішнім листям,
вкриває ультрафіолет
моє загублене князівство
на найзабутішій з планет.
Бузкові хмари видихає
заслаблий вітер зорь крихких.
Безгучно час перетерає
залізні клямри брам важких.
В степах зотліли хоругви…
Піском розсипалися гори…
Але серед розрив-трави
блищить магічне коло.
Ковзну я в нього у пітьмі
і з цим полине рухом
самотньо-гордий звук сурми
руїн тріумфом.
Бо знов до тебе, Давня Русь,
я з чорнопростору вернувсь
крізь галактичні таємниці.
Промінням вишиті зіниці
повільно обертаються:
вертаємось,
вертаємось…
Про вірш
Візіонерське повернення міжзоряного пілігрима крізь магічне коло розрив-трави до сакральних джерел Давньої Русі, де руїни співають тріумф відродження.
Історія
Поезія належить до ключових творів національно-патріотичного ретрофутуризму Кацая, написаних у роки відновлення незалежності України.
Автор поєднує давньоруську символіку «Слова о полку Ігоревім» із реаліями наддалеких зоряних перельотів.
Форма
Чотиристопний ямб із переходом у вільніший речитатив, перехресне римування з чергуванням чоловічих і жіночих закінчень.
Звукопис побудований на урочистих трубних звуках («р», «в», «с»), що створюють пафос переможного повернення.
Як читати
Ультрафіолет далеких планет і запах торішнього листя стирають межі між часовими вимірами, відкриваючи портал у прадавнє князівство.
Розрив-трава постає магічним ключем, що відкриває замкнені залізні брами забутої національної пам'яті.
Закличне «вертаємось, вертаємось…» звучить як священна мантра духовної репатріації покоління, що блукало чужими космосами і вернулося до свого кореня.
Теми: повернення додому · Давня Русь · розрив-трава · космічний пілігрим · національне відродження