Вдосвітку змовкнуть труби органи й гітари
винайдуть раптом кола свої квадратури
і захворівши відчаєм архітектури
тиша застигне темним гранітом нової скульптури
Під покривалом давніх часів заховавшись
випнуться очі наче вузли на піднесених лицях
болю чекаючи адже на кожному кроці
височина притягує погляди і блискавиці
Та п’єдестали міцно вростають у землю
біля них з’юрмились натовпи зграї отари
що вони скажуть чи то промекають зараз?
Вдосвітку змовкли труби органи й гітари.
Саркастична сатира на фальшивий офіціоз, ідолопоклонство та мертву пишноту монументів, що знеособлюють живу пам'ять і правду болю.
Вірш написаний на тлі хвилі спорудження численних помпезних пам'ятників у пострадянській Україні, що нерідко підміняли реальні зміни поверхневою монументальною пропагандою. Кацай викриває лицемірство ритуалів відкриття меморіалів.
Поет бачить у важкому граніті спробу закостенілої системи зацементувати живу трагедію та уникнути справжнього покаяння перед народом.
Тонічний вірш із перехресним римуванням, що поєднує інтонації сатиричного репортажу з похмурими алегоричними узагальненнями.
Ритуал відкриття монумента починається з раптової тиші: «Вдосвітку змовкнуть труби органи й гітари... і захворівши відчаєм архітектури тиша застигне темним гранітом нової скульптури». Граніт виявляється матеріалізацією колективного відчаю та мертвої форми.
Поет протиставляє штучну велич п'єдесталу та безликий натовп («з'юрмились натовпи зграї отари»), який здатний лише механічно споглядати кумира. Кацай стверджує, що справжня пам'ять живе не в холодному камені, а в незагоєних ранах совісті.
Теми: сатира на ідолопоклонство · монументальна фальш · пам'ять і граніт · натовп і влада · громадянський скепсис