Фентезі
Олексій Кацай
Вибухну мов Санторин
адже я напевне знаю —
вовкулаки всіх країн
знов єднаються у зграю
І безопірно мов слиз
точаться крізь огорожі
бо людина кожна із
випадком нещасним схожа
Відчуває кожна злість
зголодніла та невчасна
і гризе коняки кість
труп засмаживши Пегаса
Йде з фортець у негліже
з-писками-змішало-лиця
бо іржавим пилом вже
розпорошилася криця
А в хатках вітри сичать
крізь шпарини мов зміюки
і гіллячини летять
як відтяті катом руки
Та меча здійнявши хрест
я втуплю у ніч самітних
очі кольору небес
ураганами вагітних
Розпочну усе з кінця
в час коли несамовито
неприборкані сонця
підіймаються над світом
Гасне хай нічна свіча —
вже віконниці зірвали
ті хто теж носив меча
навіть ідучи за ралом
Ті що зрозуміли враз
в нечисті вдивившись лави —
переслідує ж бо нас
витвір власної уяви
Ті що встануть не дурні —
одурманені безмежно
і судовища страшні
лиш від них тепер залежать.
Про вірш
Іронічно-романтична деконструкція жанру фентезі, де казкові дракони, мечі та замкові мури виявляються декораціями для пошуку втраченої людської ніжності.
Історія
Поезія відгукується на бум фентезійної літератури на початку XXI століття, полемізуючи зі стереотипами масової культури.
Автор виявляє глибоке знання законів фантастичного жанру, водночас переносячи акцент на психологічну драму сучасника.
Форма
Різностопний дольник із гнучкою інтонацією, що легко переходить від героїчного лицарського пафосу до тонкої самоіронії.
Використання стилізованої архаїчної та магічної термінології у несподіваних метафоричних контекстах.
Як читати
Дракони й темні володарі постають проекціями внутрішніх комплексів і страхів, які неможливо вразити чарівним мечем без перемоги над собою.
Казковий антураж слугує захисним панциром для вразливої душі, котра шукає порятунку від цинізму й прагматизму буденності.
Фінал вірша стверджує, що найвищою магією залишається не закляття стихій, а щире співпереживання і тепло людської долоні.
Теми: фентезі · іронія і казка · лицарство духу · деконструкція міфу · пошук ніжності