Хтось робить барельєф хтось обеліск…

Хтось робить барельєф хтось обеліск
я ж гупаючи сонцем по ланах
усе роблю роблю з планети диск
щоб був прямим навколосвітній шлях

Щоб в коло не змикалися сліди
коли піт виступає на чолі
щоби прокинулись оті кити
що вічно нас тримають на собі

Прокинулись і в небо попливли
розгорнуте до нутрощів зірок
а вічність би здіймалася з імли
бо простір це лише часів клубок

З моїх химер з моїх важких безсонь
майстрята бульбашок регочуть хай
та я — покритий шкірою вогонь —
вирівнюю опуклий небокрай

І диск планети на ребро встає
я балансую на межі світів
гойдається зображення моє
у вирлах схарапуджених китів.

Про вірш

Філософське протиставлення штучної монументальної пам'яті живій правді буття, де холодний мармур обелісків програє теплому подиху трав і совісті.

Вірш створений у період руйнації радянських ідеологічних міфів та критичного переосмислення помпезної гіпсової меморіальної культури.

Автор висловлює скепсис щодо спроб увічнити себе в мертвому камені за рахунок фальсифікації справжнього життєвого болю.

Чотиристопний ямб із вільним чергуванням рим, наповнений іронічними інтонаціями та контрастними стилістичними регістрами.

Використання антитетичних образних пар (камінь — трава, монумент — совість) структурує логічну напругу вірша.

Висікання барельєфів та обелісків викривається як спроба втекти від суду часу через механічне закарбування влади й слави.

Справжнє безсмертя розкривається не в архітектурному пафосі, а в органічному кругообігу життя, де трава й пилок є чеснішими свідками буття.

Поет закликає шукати слід людини у вчинках любові та чистоті совісті, а не в полірованому граніті кладовищ.

Теми: пам'ять і монументи · фальш слави · життя і камінь · совість · істинне безсмертя