Крізь бурштинове мливо
ароматних обріїв
сяють і зорь прожектори й ліхтарики атомів
мерехтять з лоскотливих порожнеч
навіки липневого медвяного неба
світло якого речовиною прозоро згусло
і ось повільною цівкою з губ тремтливих
цебенять слова невідомі
і спалахами розмальовані
зорельоти різнокольорові
вже плавно линуть на галявину
Я сплю обіруч вчепившися в галактику.
Імпресіоністичний сонячний етюд, де бурштинове марево літнього неба поєднує спалахи атомів із посадкою зорельотів на лісовій галявині.
Поезія відображає світлу лінію в доробку автора — відчуття повної розчиненості свідомості в розімлілій від спеки липневій природі.
Текст ілюструє концепцію «космічного даосизму», коли споглядання мікросвіту дарує переживання галактичної єдності.
Пластичний верлібр із домінуванням звукових і зорових асоціацій, де колірні плями («бурштинове», «медвяне», «різнокольорові») формують мальовниче полотно.
Розмірений подих фрази передає стан солодкого передранкового сну.
Згущення світла у прозору речовину перетворює простір на медвяну смолу, в якій застигають рухи і спалахи атомів.
Слова, що повільною цівкою цебенять із вуст сплячого, є мовою первинного інтуїтивного пізнання світу без понятійних рамок.
Фінальний стан — сон, коли людина «обіруч вчепилася в галактику», — парадоксально поєднує дитячий страх упасти з абсолютною захищеністю у лоні космосу.
Теми: бурштиновий обрій · літнє марево · сон і галактика · імпресіонізм · єдність із космосом