Хоч всеньку ніч краплинки зорепаду
шукай, та їх не знайдеш ти ніде,
бо тільки-но зоря на землю пада,
вона відразу квіткою стає.
Горить її проміння — не згорає,
згущавившись у теплі пелюстки,
і пахощі чужого небокраю
усе живе бентежать навкруги.
Пітьма враз розсипається на світло,
вогнем стає повітря синє скло
і ось летять до зірки, що розквітла,
ранкових бджіл смугасті НЛО.
І обережно звужують орбіти,
у полум’я занурюючись те,
а понад луками — сузір’ям літа —
жовтогарячий соняшник росте.
Чарівна космогонічна казка-балада про зорепад, де впала зірка проростає на землі золотим соняшником, до якого злітаються бджоли-НЛО.
Твір базується на поетизації полтавського соняшникового поля, перетвореного бурхливою уявою фантаста на астрофізичну лабораторію природи.
Вірш входить до золотого фонду авторських поезій, адресованих водночас юнацтву та дорослому вдумливому читачеві.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (АбАб) і класичною строфічною будовою, що забезпечує легкість і наспівність читання.
Багата колірна гама (золотий, синій, вогненний) створює яскраве візуальне враження розквітлого сонячного ранку.
Зірка, яка не розбивається, а стає квіткою, виступає символом незнищенності космічної енергії, що набуває нової форми на родючій землі.
Бджоли як «смугасті НЛО», що звужують орбіти навколо соняшника, дотепно знімають дистанцію між високими технологіями та природним мікросвітом.
Соняшник постає як живе сузір'я літа, утверджуючи ідею, що земна флора є прямим продовженням зоряної еволюції галактики.
Теми: квітка і зірка · соняшник · зорепад · бджоли-НЛО · гармонія мікро- й макрокосму