Мені з безмежжя котрий рік
космічний пише мандрівник
листа, в якому до сих пір
клинопис марсіанських гір
ніким, хто зиркнув був у лист
і навіть мав до цього хист,
нерозшифрований: не треба
читати чужинецьке небо!
І знов летять чернетки тиші
в прозорі кошики луни,
а він усе, диваче, пише
чорнилом синім таїни…
Зростає кипа папірців —
в планети зібганих світів!
Метафоричний вірш про нерозшифроване послання марсіанського мандрівника, чиї чернетки в кошиках луни стають новими згустками планетних світів.
Поезія розвиває традиційний для автора фантастичний сюжет про міжпланетну пошту та герменевтичну незбагненність чужих світів.
Твір апелює до світоглядної перестороги перед надмірною раціоналізацією та розчаруванням таїни Всесвіту.
Чотиристопний ямб із парним та перехресним римуванням, що надає текстові ритмічної невимушеності та грайливої загадковості.
Асонанси голосних «і», «и» («марсіанських гір», «котрий рік», «до сих пір») створюють враження високого, тонкого космічного сигналу.
Марсіанський клинопис залишається непрочитаним не через брак знань, а як свідомий вибір («не треба читати чужинецьке небо»), що рятує священний простір міфу.
Образ космічного дивака, який пише синім чорнилом таїни, зближує деміурга з поетом-романтиком.
Паперові чернетки, зібгані у планети, наочно демонструють креативну силу тексту: література постає матеріалом для будівництва нових світів.
Теми: космічний лист · діалог світів · таємниця всесвіту · марсіанські мотиви · метафора письма