Ми сплачуємо з миті мито
лиш через те що поряд скрізь
життя проходить неспожите
мов через ліс контрабандист
в опівночі антисолярій
від мов лишаючи арго
і злісні чвари скнар на згарі —
сумнющий підсумок його
а мо’ ми плутаємо рухи
святих і злодіїв коли
самотній слід душі до духу
раптово бачимо в імлі?..
Афористична поетична медитація про невідворотну плату людським життям за кожну мить існування та небезпеку змарнувати відведений час у дріб'язкових сварках.
Вірш належить до пізнішої філософської лірики Кацая, у якій домінує тема трагічної швидкоплинності земного існування та безповоротних екзистенційних втрат. Поет використовує витончену тавтологічну гру слів («з миті мито»), що підкреслює обов'язковість життєвого податку смерті.
Твір відображає гіркий досвід спостереження за суспільною суєтою, де люди розтрачують сакральний дар життя на злісні чвари й накопичення попелу.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням. Афористичність вислову посилюється звуковою грою паронімів та внутрішніми цезурами.
Лейтмотивом твору є думка про те, що життя найчастіше проходить повз людину, «мов через ліс контрабандист в опівночі», залишаючи натомість лише порожнє арго та сварки скнар на пожарищі ілюзій. Ми платимо мито найдорожчим — секундами власного буття.
Фінал виходить на пронизливе етичне запитання: чи не плутаємо ми у темряві рухи святих і злодіїв, коли раптово бачимо самотній слід іншої душі в імлі буття? Кацай закликає до граничної чуйності перед крихкістю ближнього.
Теми: ціна часу · мито з миті · екзистенційна втрата · сенс життя · духовна сліпота