Миттєкрай
Олексій Кацай
У венах кров застигла наче в дроті мідь
і мармуровим світлом лиця оповиті
завмерлі навіки по різні боки миті
себе знайшовши врешт у всесвіті століть
Не міст брукований а невагома мить
краї миттєвості єднає і у світі
немає сил її утримать а графітті
слідів і досі неословлених мовчить
То ми закам’янівши брилами корунду
зійшлись думками біля урвища секунди
щоб дослідити мозку широчінь на злам
В лабораторіях майстернях та молельнях
з’єднались вічності гармонія пекельна
і часу нашого божественний бедлам.
Про вірш
Метафізичний вірш-символ про подолання просторово-часового бар'єра, зупинку миті буття та закарбованість людського сліду у вічності.
Історія
«Миттєкрай» — титульний вірш однойменної поетичної концепції Кацая, що поєднує релятивістське сприйняття часу з екзистенційною драмою людської зустрічі. Поет вводить авторський термін-неологізм «миттєкрай» як границю між минулим і прийдешнім.
Твір відображає пошуки точки абсолютного спокою, де розчиняються фізичні закони ентропії і відкривається нетлінний духовний вимір.
Форма
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Ритмічна незворушність і карбованість строф підкреслюють ідею зупиненого часу та мінеральної кристалізації почуттів.
Як читати
Образний лад вірша будується на парадоксі застигання руху: «У венах кров застигла наче в дроті мідь і мармуровим світлом лиця оповиті». Герої завмирають по різні боки невловимої миті, знаходячи себе не в біжучій секунді, а у всесвіті століть.
Миттєкрай — це не твердий міст, а невагома мить єднання двох душ, де навіть корундова твердість каміння тане перед таїною неословленого графіті слідів. Це простір поза часом, де зустріч стає вічним фактом буття.
Теми: філософія часу · миттєкрай · зупинена мить · екзистенційна зустріч · вічні сліди