На мілині космічних океанів
як сполох
стоять церкви чи іншопланетяни
в скафандрах білих в золотих шоломах
Галактики ранкової змедвянів
гіркий серпанок
і промені вилущуючи з сонця
розхитується ледь рипучий ганок
Ми зробимо на нього крок з екрану
чи зо старих ікон
і з вами ваш згадавши сон
поділимось
землі та неба хлібом і вином.
Смілива візія єднання сакральної архітектури з космічною безмірністю, де церковні бані постають шоломами зоряних мандрівників, які діляться євхаристійним хлібом.
Вірш втілює необарокову тенденцію Кацая до синтезу християнської містики та науково-фантастичного мислення рубежу століть.
Автор спирається на архетип українського храму як порталу у вічність, спорідненого з глибинними прагненнями людства до контакту з Небом.
Вільний тонічний вірш із мінливим ритмом, наближеним до літургійного речитативу або урочистого біблійного вірша.
Чергування подовжених оповідних рядків із лаконічними висновками посилює ефект космічної перспективи.
Зорові асоціації між золотими банями храмів і шоломами прибульців усувають часову прірву між архаїкою та футуризмом.
Образ рипучого ґанку, що розхитується у ранковому медовому серпанку галактики, заземлює масштабну містику в теплі знайомого побуту.
Фінальний жест — спільне ламання хліба й вина землі та неба — перетворює зустріч світів на вселенське братнє причастя.
Теми: космізм · сакральний простір · храм і всесвіт · євхаристія · духовний контакт