Намагаючись піднятись до хмар по сходинках брил…
Олексій Кацай
Намагаючись піднятись до хмар по сходинках брил,
я хапаюсь за поруччя зі сталактитів,
але знову і знову з’їжджаю у байраки
млявої цікавості до мене.
Лавами застигли мовчазні валуни
і, перешіптуючись шурхотом піску,
роблять вигляд, що не помічають
моторошного промовця з далекої зірки.
Одначе я привертаю увагу цих сліпих глядачів
рухом, що недоречний у скам’янілому оточенні
і, навіть, жахливий для нього. Де ж ви, де ж ви, розумні мешканці
цього здичавілого світу?! І тільки камінці
дивляться, запам’ятовуючи людські жести
сяючими кристалами та мої слова
падають на уламки і, мов архейські комахи,
застигають на них прадавнім відбитком.
Про вірш
Сюрреалістичний монолог мандрівника серед кам'яної пустки чужого світу, чиї слова навічно застигають на валунах архейськими відбитками.
Історія
Твір належить до експериментальної верлібрової прозопоезії Кацая, де фантастичний пейзаж екстраполює відчуття глибокої відчуженості митця у сучасному світі.
Мотив закам'янілої аудиторії перегукується із шевченківською та шістдесятницькою традицією глухоти оточення до пророчого слова.
Форма
Ритмізована поетична проза (поезія в прозі) з виразним внутрішнім інтонаційним членуванням і градаційною структурою періодів.
Багата метафоричність і тактильна насиченість мови («поруччя зі сталактитів», «байраки млявої цікавості»).
Як читати
Сходження по кам'яних сходинках брил виступає алегорією духовної еволюції, що раз у раз зривається у прірву суспільної байдужості.
Валуни й камінці, котрі запам'ятовують людські жести сяючими кристалами, виявляються більш надійними свідками буття, ніж здичавілі мешканці.
Слова поета, застиглі на уламках прадавнім відбитком архейських комах, символізують нетлінність висловленого досвіду в геологічному масштабі часу.
Теми: відчуження · поет і юрба · кам'яний пейзаж · вічний відбиток · філософська алегорія