Оаза людей
Олексій Кацай
Оаза людей
в пустелі космічній
мій острівець магічний
марення мандрівників
смутної галактики
де порожнеча цупка як свинець
де кожен атом зустрічний
ковтає шлях нетрями
нутрощів
Ти раптом на сконі часів
речовини і проміння
легко жбурляєш
свій вітерець
хмаровинням фарбований
в запалені очі
розбитих ілюмінаторів
і чорних зірок бедуїни
діти руїни
прозорі
перлини своїх знекровлених лиць
повільно несуть
у мушлях шоломів на тлі
явищ подій та мрій
неначе скарби
вкрадені кочовниками
в просторах темних
шейха журби
В оазі людей
небо підперши тополями
безтурботні атланти
планет кольоровими кулями
край джерела страждань в м’яча грають
бо самоти не вчувають вони
і молодіють мудрі прибульці
новим незнанням природи збагачені.
Про вірш
Метафоричне бачення людського світу як острівця тепла в свинцевій космічній пустелі, де тополі тримають небо для безтурботної гри планетними кулями.
Історія
Поезія розвиває екзистенційну антитезу між ворожим, знелюдненим космосом і затишною біосферою земного буття.
Кацай органічно вплітає в космічний антураж традиційні маркери українського краєвиду — пірамідальні тополі, що підпирають блакить.
Форма
Розлогий верлібр із внутрішньою речитативною мелодикою та бароковою пишністю образних нашарувань.
Ритм уповільнюється завдяки перенасиченню складними епітетами й метафорами мандрівної втоми («мушлі шоломів», «шейх журби»).
Як читати
Космос уподібнюється до смертоносної пустелі, де кожен атом ковтає мандрівника, а земляни постають бедуїнами чорних зірок.
Людська оаза виступає як точка подолання страждання: коло джерела біди атланти планет грають у м'яча, скидаючи з себе тягар самоти.
Омолодження мудрих прибульців «новим незнанням природи» проголошує цінність простої дитячої радості життя над холодним інтелектуалізмом.
Теми: оаза людей · космічна пустеля · тополі й небо · подолання самотності · цінність життя