Планета дощів
Олексій Кацай
або вірш без початку та кінця
гойдався тиші дивний щем
вдяглись рослини в колір меду
мовчав комп’ютер і дощем
доїлася корова неба
ледь ремигала вітерцем
а з-під цеберки зореліту
зміївся сизим ручаєм
наволглий мотузок орбіти
у хмаровище вгрузнув крик
та й розчинився в громовиську
іншопланетний чередник
на неземному пасовиську
точився крізь планету він
аж до самого серцевиння
бо зв’язаний був з світом цим
вузлом набряклого коріння
та потім вперто проростав
себе відчувши невмирущим
бо час ізнов дощем ставав
а обрій всесвітом Тому що
Про вірш
Медитативний сонорний вірш без початку й кінця про мандрівку Планетою дощів, де рослини кольору меду та вологе безгоміння заколисують тривогу буття.
Історія
Твір продовжує естетичну лінію атмосферної фантастики в доробку автора, де природа інших планет стає проекцією внутрішніх психологічних ландшафтів.
Підзаголовок «або вірш без початку та кінця» вказує на циклічну, циклічно-хвильову структуру авторського світосприйняття.
Форма
Плавний ритмізований верлібр із багатими внутрішніми співзвуччями та медитативним повторенням водної лексики.
Синтаксис побудований на принципі ледь помітного перетікання одного речення в інше, що імітує невпинне шумування теплої зливи.
Як читати
Колір меду й дивний щем тиші формують синестетичний образ безпечного, материнського затишку посеред чужопланетної стихії.
Дощ постає універсальним розчинником часу і пам'яті, змиваючи сліди катастроф і повертаючи свідомість до первісного ембріонального спокою.
Відсутність формального фіналу перетворює вірш на відкритий звуковий простір, у якому читач залишається наодинці з цілющою мелодією води.
Теми: планета дощів · циклічність часу · синестезія · спокій і тиша · фантастичний краєвид