Зірка Полярна
мені сьогодні наснилась
що змерзнувши полинула у ніч
до моєї домівки
і біля груби скрутилась
неначе зморена срібляста кішка
Вранці
мільйони нових зорь
зажевріли
за вікном
Здавалось пішов сніг та виявилось що я
літав уві сні й прокинувшись забув
приземлитися.
Прониклива лірична мініатюра про подолання космічного холоду через домашнє тепло, де Полярна зірка стає лагідною сріблястою кішкою біля груби.
Поетична мініатюра з доробку Кацая 2000-х років, де автор звертається до камерних форм верлібру та притчової фантазії.
Твір ілюструє фірмовий прийом поета — зігрівання неосяжних холодних астрофізичних реалій людською ласкою і сільським затишком.
Вільний вірш (верлібр) із розкутим синтаксисом, де кожна зміна рядка відповідає новому подиху сновидіння.
Тонке інтонування досягається чергуванням зорових і тактильних образів («змерзнувши», «срібляста кішка», «зажевріли»).
Приручення зірки, що шукає прихистку біля сільської печі, знімає екзистенційний страх перед безмежною ніччю Всесвіту.
Ранковий сніг, що виявляється ілюзією власного нічного польоту, утверджує відносність просторових меж між реальністю та сном.
Нездатність чи небажання «приземлитися» засвідчує стан постійної духовної левітації митця над матеріальною щоденністю.
Теми: сон і дійсність · полярна зірка · затишок оселі · політ душі · космічна ніжність