Скарб

Б.Мозолевському

Пагорб я розкопав
іржавих мелодій
а ввижались мені
золоті скарби
та в таїлищах іншопланетних лодій
пам’ять зоряної доби

Я приймаю безнадеги повну дозу і
згадую рипучі скіфські пісні-і-і-і
що викручувало з себе
старого возу
дерев’яне колесо
у пітьмі

Скрегіт задавнений
тиша їсть уїжно
немащена історія десь рипить
а я сподівавсь що акордами ніжними
часу даросховниця забринить

А вони хрипкі мов кострубата мова
і деренчать
як підроблений кришталь
та зненацька в пилюці до відчаю раптово
зблискує
коштовних нот
пектораль.

Про вірш

Притчове осмислення феномену істинного скарбу як нетлінного духовного надбання, прихованого у глибинах серця і недосяжного для корисливого ока.

Вірш розвиває традиційну для українського фольклору та філософії Григорія Сковороди тему «сродної праці» та внутрішнього багатства душі.

Поет полемізує зі споживацьким світоглядом нової буржуазної епохи, утверджуючи пріоритет любові та творчості.

Силабо-тонічний чотиристопний ямб із правильним перехресним римуванням, що надає оповіді виваженої класичної ясності.

Притчова композиція з тезою, антитезою та афористичним повчальним висновком.

Матеріальний скарб викривається як тлінь і приманка, що розпалює жадобу і робить людину рабом заритих у землю монет.

Справжній скарб за Кацаєм — це здатність бачити красу польової квітки, відчувати чужий біль і творити добро без сподівання на нагороду.

Той, хто шукає цей скарб у зовнішньому світі з лопатою, приречений на порожнечу, тоді як він відкривається лише через внутрішнє очищення.

Теми: істинний скарб · духовне багатство · сковородинство · жадоба і свобода · притча