Павло Филипович

Про автора

Павло Филипович (1891–1937) — видатний поет-неокласик, професор Київського університету, вчений-літературознавець європейського рівня, розстріляний у Сандармосі.

Народився в селі Кайтанівка на Черкащині в родині священника. Закінчив знамениту Златопільську гімназію та з золотою медаллю історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира, де залишився професором кафедри історії літератури. Був провідним дослідником творчості Шевченка, Франка, Лесі Українки та європейського романтизму.

Увійшов до неокласичного «грона п'ятірного» разом із Зеровим, Рильським, Драй-Хмарою та Кленом. Його збірки поезій «Земля і вітер» (1922) та «Простір» (1925) стали еталоном зрілої філософської лірики, в якій антична пластичність і строгість сонета поєднувалися з відчуттям космічного пульсу буття та незбагненності людської долі.

Заарештований органами НКВС у серпні 1935 року, відправлений на Соловки і 3 листопада 1937 року розстріляний у Сандармосі. Филипович залишив по собі спадщину бездоганного академічного смаку та високої поетичної майстерності.

Теми: неокласицизм · земля і вітер · антична міра · академічна ерудиція · трагедія Сандармоху