Сирота
Віктор Забіла
Без худоби сиротині
Тяжко в світі жити;
Хоч який він буде чесний,
Все буде тужити;
Чесна душа йому в тілі —
Тільки всього й буде:
Мало тепер її хвалять
Вже на світі люди.
Тепер дивляться в кишеню,
Не на чоловіка,
Не дивляться, яка душа
І чи ціла пика.
Нещасніша всього в світі
Бідна сиротина;
Плаче інколи, сердешна,
Як мала дитина,
Що задумає, згадає,
Не буде по його;
Без худоби тепер в світі
Не зробиш нічого.
Ох! Як важко жить такому,
Кому світ немилий,
Кому очі зав'язані
На вік його цілий
Не хусткою, а долею!
Гірко вже такому;
Сам добра такий не знає,
Не зробить й другому.
Йому той край, де родився,
Буде як чужбина;
Всюди за ним слідом ходить
Лихая година.
І в ніч нудиться він, бідний,
І як сонце зійде;
Родичей не мавши зроду,
І в могилу піде.
Не попробує у світі
Він у парі жити:
Хто тепер без грошей стане
Вірно вік любити?
Не назовуть його татом
Його рідні діти;
Ні на кого і під старість
Голови схилити,
І він дітками не буде
Свойми забавляться;
Неначе він один на світі,
Ні к кому озваться.
Поневолі віку собі
Такий укоротить:
Бо нудьга в його од серця
На час не одходить.
Ніхто йому не поможе,
А всі люди бачуть;
Як умре — і на могилі
В його не заплачуть.
І деревце, як підперте,
То довше постоїть;
І пряміше воно ростиме,
І вітер не зломить;
А як його обгородить,
Ще буде цілійше,
Бо й скотина не обломить,
То й ростиме вище.
Про вірш
Гірке суспільно-філософське осмислення знедоленості людини, позбавленої родового коріння, матеріального статку й людського співчуття в безсердечному світі.
Історія
Вірш постав у період 1830-х років, коли в українському романтизмі розроблявся комплекс образів маргіналізованих персонажів — бурлак, сиріт, вигнанців. Віктор Забіла, спостерігаючи руйнацію традиційних патріархальних моральних устоїв і наступ прагматичних буржуазних цінностей, гостро переживав власну соціальну та душевну незахищеність.
Поезія належить до авторського циклу пісень про знедолену людину, які швидко розійшлися в рукописах і стали фактом народної пісенної культури. Твір суголосний сирітським мотивам ранньої лірики Тараса Шевченка та пісням-думам козацько-кріпацької доби.
Форма
Метричну канву вірша становить чотиристопний хорей із суцільним чергуванням жіночих і чоловічих закінчень (перехресне римування aBaB у межах віршових сегментів).
Синтаксис твору фольклоризований: широке використання паралелізмів, повторів, риторичних окликів та народнопоетичної тавтології забезпечує повільне, тужливе розгортання монологу, схожого на протяжний сирітський плач або голосіння.
Як читати
Образ сироти у творі виходить за межі буквального соціального статусу: це універсальна метафора екзистенційної самотності, безпритульності та відчуження індивіда у прагматичному соціумі. Автор послідовно препарує моральну кризу доби, де «дивляться в кишеню, не на чоловіка», знецінюючи чистоту людської душі перед мамоною.
Трагедія героя розгортається в просторі суцільного фатуму: рідний край стає для нього чужиною, а доля перетворюється на сліпучу пов'язку на очах. Поет тонко фіксує неможливість продовження роду («Не попробує у світі він у парі жити», «Не назовуть його татом його рідні діти»), що в традиційній культурі сприймалося як найтяжче прокляття та вічна смерть.
Фінальна розгорнута алегорія з підпертим і обгородженим деревцем є композиційним і філософським апогеєм твору. Дерево як світовий архетип життя унаочнює потребу людини в родинній підтримці, любові та захисті спільноти; позбавлений цієї огорожі герой неминуче ламається під натиском життєвих бур і самогубної нудьги.
Теми: громадянська лірика · сирітство та самотність · соціальна несправедливість · знецінення моралі · фаталізм · родинні цінності