Балада третя
Володимир Свідзінський
Темними ріками
Ніч тече по долинах,
Прудко біжить по зворах,
Мутно піниться на косогорах.
По зарослім болоті
Клятий іде,
На короткій оброті
Золотого коня веде.
Злякано дуб кордубатий
На нелюдське обличчя
Настовбурчив сухе патиччя,
Як звір підіймає шерсть.
Тяжко чалапає клятий,
Аж погинається персть.
– Ступай, мій коню,
На незайману оболоню.
Три роси обіб’єш,
Три криниці вип’єш,
Здійсниться наша мрія –
Станемо на вогненного змія!
Темними ріками
Ніч тече по ізворах,
Сиво піниться на косогорах.
На синьому полі,
В райдужному колі,
Там-то паші ще й цвіту багатого!
Вітер має патлами клятого.
Раптом на сході
Немов хто косою – черк!
І вдруге – світліше – дзінь!
Золотий кінь
Померк.
Клятий вирячив очі,
Вогнем до скелі та й здимів.
Ой зашуміло ж тоді!
На землі –
Струснувся кожен листок.
На воді –
Павуки в нестямний танок.
Засинілися межі, вівса…
Стала краса.
Про вірш
Містично-експресивна балада про марний нічний похід інфернального «клятого» на золотому коні заради здобуття вогненного змія, що розбивається з першим подихом світанку. Твір утверджує неминучу перемогу світла, чистоти та природної гармонії над темними демонічними силами.
Історія
«Балада третя» створена у плідний харківський період, коли Свідзінський звернувся до реінтерпретації архаїчних українських вірувань, демонології та баладних сюжетів Поділля, трансформуючи їх крізь призму європейського неоромантизму й модерністського символізму.
В умовах наростання радянського мороку, репресивного тиску та торжества агресивного бездуховного зла поет шукав опертя у вічних міфологічних кодах, де ніч і потворність неминуче розчиняються перед сяйвом істинного небесного світла.
Форма
Форма балади вирізняється віртуозною ритмічною динамікою: перехід від гнучкого різностопного тонічного вірша з трискладовими долями (дольник/акцентний вірш) до коротких афористичних рядків на два-три склади у фіналі передає перехід від тяжкої темної ходи до блискавичного спалаху світанку.
Поетика насичена виразною звукоімітацією, звукописом (нагромадження звуків [р], [з], [д], [к]: «черк», «дзінь») та експресивною лексикою прадавнього народного походження («звори», «персть», «оброть», «кордубатий»).
Як читати
Образ «клятого» — збірний персонаж української нижчої міфології та народної фантастики, уособлення злого духа, чорнокнижника чи проклятого блукальця. Його потворність і деструктивна природа контрастують із солярним атрибутом — золотим конем, якого він веде на короткому повідку, прагнучи підкорити ще грізнішу силу хаосу («вогненного змія»).
Драматичний рух ночі втілено в метафорі темних річок, що течуть долинами й піняться на косогорах, утворюючи гнітючий колорит безвиході, де навіть дуб із огидою та переляком наїжачується на нелюдське обличчя загарбника простору.
Кульмінація й розв'язка розгортаються миттєво: світловий удар сходу сонця метафоризовано через гострий звук коси («черк!» та «дзінь!»). Темне чаклунство безсиле перед природним пробудженням: золотий кінь меркне, чаклун випаровується у скелю, а вивільнений світ вибухає радісним очищенням («Засинілися межі, вівса… / Стала краса»).
Теми: міфологічне протиборство · перемога світла над темрявою · фольклорна демонологія · світанок і краса · катарсис · стихійні сили природи