В часи давноминулі
Володимир Свідзінський
В часи давноминулі,
Як сі степи, просторе
Лежало тут безплодне
Світло-пустельне море.
Під поломним промінням
У блискітках сліпучих
І дихала, й двигтіла
Безодня вод могучих.
І острови-атоли,
Неначе персні білі,
То тут, то там лежали
На смарагдовій хвилі.
І, звідусіль укриті
Від наглої негоди,
Дрімали в тих кружалах
Прозірно-теплі води.
І велетні дерева
Схилялись над водами
І тихо шелестіли
Пір'ястими верхами.
Але віки промчали
І нині — подивися:
Степи, поля і луки
Без краю простяглися.
І там, де глибинами
Блукала хижа риба,
Тепер орач співає,
Блищить розрита скиба.
І синім блиском неба,
Як світлим сном, обняті,
Збожілля золотого
ечуть лани багаті.
По захисних долинах
Сріблясто ріки в'ються,
Тісняться людні села,
За вітром верби гнуться.
А там, де лоно моря
Рясніло островами,
Горби високоверхі
Сплітаються вінками.
На збоччі їх, як хмари,
Лягли ліси дубові,
І будить тихий вітер
В них шелести шовкові.
І сниться їм часами
Пустеля вод солоних,
І острови жемчужні,
І плюск лагун півсонних.
І мріються їм древа
В дивочному уборі
І їх дрімливий шелест
На безпритульнім морі.
Про вірш
Грандіозна палеонтологічна візія про прадавній первісний океан Тетіс, чиї смарагдові хвилі та коралові атоли колись вирували на місці подільських степів.
Історія
Поезія зі збірки «Ліричні поезії» (1922) демонструє глибокі геологічні та природничі знання Свідзінського. Подільські Товтри (Сарматські вапнякові кряжі) є залишками давнього міоценового моря.
Поет володів винятковим історичним і космічним зором, здатним бачити крізь сучасні хлібні поля глибини прадавніх геологічних епох.
Форма
Тристопний хорей із короткими строфами, що імітують розмірений плин і накочування морських хвиль на первозданний берег.
Розкішний колористичний звукопис: сліпучі блискітки, смарагдові хвилі, білі персні атолів.
Як читати
Сучасний степовий простір раптово розмикається в часі: на місці сухих трав поет бачить величне «світло-пустельне море», що дихало й двигтіло під палючим сонцем первісної землі.
Образи білих атолів-перснів на смарагдовій воді створюють картину первозданного раю задовго до появи людини та її страждань.
Ця поезія — блискучий приклад подолання антропоцентризму: Свідзінський вчить милуватися величчю самої природи, чия вічна пам'ять закарбована в камінні та вапняках.
Теми: прадавнє море · геологічний час · Товтри і Поділля · коралові атоли · первозданна природа · збірка Ліричні поезії