Буває, в час самотніх дум
Дивочна мрія в серці зрине,
На мить одну привабить ум
І десь у безвісті загине.
Та дні минуть, пройдуть літа,
І скресне крига забування,
І знов зіходить мрія та
В красі первісного повстання.
Тоді ж то, збудженая вмить,
Душа схвильовано здригнеться,
І легкий спів несамохіть
З глибин незвіданих поллється.
Філософсько-психологічний сонетний роздум про дивовижну мрію, яка зникає в юності у кризі забуття, щоб через роки воскреснути в душі у первісній неземній красі.
Поезія зі збірки «Ліричні поезії» (1922) присвячена феномену збереження ідеалу в людській підсвідомості крізь випробування десятиліть.
Свідзінський розглядає поетичну мрію як нетлінне зерно, закинуте у людське серце, яке здатне прорости навіть крізь кригу повсякденності.
Чотиристопний ямб стрункої класичної будови з перехресним римуванням.
Плавний оповідний розвиток думки від зародження мрії до її несподіваного тріумфального воскресіння.
Раптова поява дивовижної мрії в час самотніх дум уподібнюється до короткого спалаху натхнення, який, здавалося б, безслідно поглинає темрява безвісті.
Образ «криги забування», що скресає через роки, вводить мотив весняного звільнення пам'яті: справжні духовні скарби не зникають, вони лише чекають свого часу.
Воскресіння мрії «в красі первісного повстання» пробуджує душу до нової творчості, нагадуючи людині про її високе ідеальне покликання.
Теми: воскресіння мрії · крига забування · самотні думи · вічність ідеалу · психологія творчості · збірка Ліричні поезії