Вона прийшла
Володимир Свідзінський
Вона прийшла. Іде лісами.
А вже давно зів’яло все,
О скільки ніжности і жалю
Вона в душі своїй несе.
Побачила клен-древо журне,
І зупинилась перед ним,
І доторкнулася рукою:
"Будь на вмиранню золотим".
Угледіла калину в гаї…
Додолу тихо капле кров.
"Засни, забудь… Най квітне щастям
У білих снах твоя любов".
А небо сіре мла вкриває.
На всім лежить холодна тінь,
І тихо, тихо. Лиш синиці
Кують сріблясте "пінь-пінь-пінь".
І прихилилась до берізки,
І скорбно дивиться в поля.
"Люблю, люблю. О Боже милий,
Яка сумна твоя земля!"
Про вірш
Поетична персоніфікація Осені або Смерті в образі тихої володарки, що йде лісами й торкається вмираючих дерев словами втіхи та золотого спочинку.
Історія
Вірш увійшов до збірки «Ліричні поезії» (1922) і є одним із найпоетичніших алегоричних шедеврів Свідзінського.
Образ «Вона» синтезує в собі український образ Осені-чарівниці та античний міф про Персефону або лагідну володарку підземного спокою.
Форма
Чотиристопний амфібрахій із плавним переходом у ямб; вільне перехресне римування та виразні паузи.
Елегійна мелодика, що нагадує тихий погребальний наспів високого просвітленого ґатунку.
Як читати
Загадкова гостя йде вже зів'ялими лісами, несучи в душі безмір ніжності й жалю до всього, що закінчує свій земний вік.
Її звернення до клена — «Будь на вмиранню золотим» — стає ключовою естетичною формулою поета: смерть і згасання мають бути осяяні найвищою духовною красою і гідністю.
Краплі соку калини, що капають додолу, мов кров, підкреслюють жертовність природи, яка віддає себе заради майбутнього весняного відродження.
Теми: персоніфікація осені · краса вмирання · будь на вмиранню золотим · золотий клен · ніжність і жаль · збірка Ліричні поезії