Вже хутко день
Володимир Свідзінський
Вже хутко день. Сховався місяць.
Здригнувсь жахливий сон.
Краса небес, провісник сходу,
Палає Оріон.
Боєць потужний, над землею
Простяг він ясний міч:
Загин усім, хто ворог дневі,
Кому жадана ніч.
Нове життя в бою повстане,
Офір воно жада.
Лиш блисне промінь, кров гаряча
Поллється як вода.
Тоді ж то, визволена з пітьми,
Обмитая в крові,
Зростить земля і цвіт незнаний
І дасть плоди нові…
Але поволі гаснуть зорі;
Злотистий світ замрів
На обрію, і тихий вітер
Дерева розбудив.
Погас і Оріон могучий
В уборі бойовім.
Одна лише зоря сіяє
На небі голубім.
0 ні, не буде кар і помсти
І не проллється кров:
В очах зірниці світової
Любов, одна любов.
Про вірш
Глибокий філософсько-пацифістський роздум про неминучу перемогу всепрощаючої любові над кривавими міфами війни та мілітарного оновлення світу.
Історія
Вірш написано під безпосереднім враженням від кривавих катаклізмів Першої світової війни та визвольних змагань в Україні (кінця 1910-х — початку 1920-х років). У той час, коли більшовицька та революційна ідеології романтизували «очисну кров» і нещадний терор заради «нового життя», Свідзінський виступив із послідовною християнсько-гуманістичною позицією неприйняття насильства.
Твір засвідчує ранній визрів морально-етичного стоїцизму поета, його свідоме відмежування від войовничого патосу доби та вибір шляху духовного споглядання й всепрощення, що згодом визначить його трагічну долю в тоталітарній реальності.
Форма
Ямбічний вірш (чергування чотиристопного та тристопного ямба) зі строфічною будовою катренів і перехресним римуванням. Композиція побудована на виразній антитезі двох частин: мілітарно-апокаліптичного очікування битви на початку та тихого просвітлення у фіналі.
Як читати
На початку твору виникає грізний міфологічний образ мисливця-воїна Оріона з палаючим мечем — персоніфікація сліпої жаги розправи та утопічної віри в те, що нове життя може постати з кривавих жертв («офір воно жада»). Цей образ акумулює тогочасну криваву реальність громадянської бійні.
Фінал твору здійснює радикальну смислову пуанту: бойовий убір Оріона розчиняється перед сходом ранішньої зорі (Венери/Денниці) — символу софійності, миру та благодаті. Риторичне заперечення «О ні, не буде кар і помсти» стає маніфестом відмови від кровопролиття, проголошуючи любов єдиним істинним законом світобудови.
Теми: засудження насильства і помсти · гуманізм · всепереможна любов · космічні символи (Оріон і зірниця) · світанок і подолання темряви