Вже з дерева життя мойого
Володимир Свідзінський
Вже з дерева життя мойого
Пожовклий лист паде,
А черга днів безперестанно
До тайних меж веде.
Прийду, прийду в країну мертву,
До мертвих берегів,
І обведу глибоким зором
Пустелю без країв.
Не буде день, і ніч не буде,
А присмерки і сум.
І слух напружений уловить
Лиш моря вічний шум.
І зблизяться холодні тіні,
І гляну, і без слів
Пізнаю я з очей безодніх
Страшний тягар віків.
І, як туман, вони схитнуться
І тихо одійдуть;
І буде на човні невільнім
Моя остання путь.
Десь упадуть безсилі сльози,
Як роси на траву,
А я в той час в далекім морі
У безвість попливу.
Про вірш
Трагічна екзистенційна візія про наближення до мертвих берегів Аїду, коли з дерева життя опадає останній лист, а черга днів веде до таємних меж небуття.
Історія
Один із наймонументальніших танатологічних текстів поета, опублікований у «Ліричних поезіях» (1922).
Свідзінський спирається на античні міфи про річку Стікс, царство тіней Аїд та пустельні береги забуття, переосмислюючи їх через власний трагічний досвід.
Форма
Чотиристопний ямб суворої ритмічної дисципліни з чергуванням чоловічих і жіночих клаузул.
Уповільнений, урочистий хід строфи, що нагадує кроки траурної ходи або наближення човна Харона.
Як читати
«Дерево життя», з якого опадає пожовклий лист, виступає біблійно-міфологічним символом згасання життєвих сил індивіда.
Опис потойбічного царства вражає своєю холодною метафізичною точністю: «Прийду, прийду в країну мертву, / До мертвих берегів... Не буде день, і ніч не буде, / А присмерки і сум». Поет бачить смерть не як покарання, а як сірий простір безкінечного спокою.
Готовність обвести глибоким зором «пустелю без країв» свідчить про надзвичайну мужність митця перед лицем небуття, де слух напружується для слухання тиші.
Теми: дерево життя · мертві береги · царство тіней · філософія смерті · присмерк і сум · збірка Ліричні поезії