Довіку б тут...
Володимир Свідзінський
Довіку б тут,
На полі юності моєї,
На сугорбі, стояти самотою
І бачити круг себе тільки ніч,
Надихану земною теплотою!
Але стояти не живому
І не бездумному, а так,
Як дерево у темряві стоїть,
Звелівши всім листочкам: "Тихо!",
І слухати в самотині,
Як там, в височині,
Де з зор насипана дорога,
Проходять вічні "каравани бога".
А на світанку не коритись дневі
І не вертатись до життя,
А обертатися в листочки тополеві,
В каміння, повне забуття,
Щоб не приймати в слух
Ні гуркоту, ні голосу, ні шуму,
Ні піснею виливаного суму
Над приреченим на загибель цвітом,
Над цим прекрасним і печальним світом.
23. VII. 1940
Про вірш
Глибока медитація зрілого поета про бажання вічно стояти на полі своєї юності, уподібнившись до дерева, що вростає в нічну тишу землі.
Історія
Вірш написаний у 1940 році і є одним із духовних заповітів поета напередодні воєнного лихоліття. Він увійшов до останньої прижиттєвої збірки «Поезії».
Свідзінський підсумовує свій життєвий шлях, обираючи для себе форму рослинного, мовчазного злиття з рідною землею як найвищу мудрість.
Форма
Білий п'ятистопний ямб із глибокими цезурами та медитативними перепадами інтонації.
Стримана аскетична будова, позбавлена зовнішніх ефектів, але наповнена могутньою внутрішньою напругою.
Як читати
«Поле юності» постає сакральним простором, де ліричний герой прагне зупинити свій біг і залишитися назавжди, дихаючи нічним земним теплом.
Образ дерева стає ключовою метафорою самопізнання: стояти не мертвим і не бездумним, а так, як стоїть дерево в темряві, зосередивши всі життєві соки у мовчазному внутрішньому рості.
Ця поезія — маніфест абсолютного стоїцизму та гармонії зі смертю, де людина свідомо відмовляється від суєти на користь вічного споглядання буття.
Теми: поле юності · образ дерева · стоїцизм · мовчання і спокій · збірка Поезії · підсумок життя