І час далекий, і земля далека...
Володимир Свідзінський
І час далекий, і земля далека,
А пам'ятаю все. Маленький двір,
Страпата стріха. На гнізді лелека
Задумався. В саду ласкавий мир.
Ласкавий мир в вечірньому промінні,
Ласкавим світлом дихає ясмин,
І двох тополь високих довгі тіні
Перелягли верхівками ослін.
І от виходить мати молода
І до куща звертає зір щасливий,
І ламле цвіт, і повідaє в співі,
Що тихо йде Дунаєва вода.
І що ніде нема Дунаю краю.
Я слухаю і забуваю світ,
А біля мене невидимий кріт
Землі кругляву купку зворушає.
Далеко він, той вечір, і не встане
Сіяти знов над світом молодим;
Ні паростком не похитне малим,
Ні зглибока ув очі не погляне.
Навіщо ж він, як марево, як мрево,
Весь вік стоїть у спогаді моїм?
О пам'яте! Ти мов розкішне древо,
Поставлене над горбиком німим.
З книги "Поезії"
1938
Про вірш
Шедевр споглядальної мемуарної лірики — зворушливий спогад про рідне подвір'я, молоду матір, лелеку на стрісі та вічну воду Дунаю, закарбований у дереві пам'яті.
Історія
Вірш датований 1938 роком — часом найкривавішого апогею сталінського терору в Україні. Поезія увійшла до збірки «Поезії» (1940) і стала однією з небагатьох, допущених цензурою завдяки своїй удаваній «побутовій ностальгійності».
Насправді за ідилічною картиною рідного села стоїть трагічне усвідомлення безповоротної загибелі патріархального українського космосу та могили матері.
Форма
П'ятистопний ямб класичної гармонії з чергуванням чоловічих і жіночих рим (катрени з перехресним та кільцевим римуванням).
Плавна оповідна інтонація, що поєднує епічний спокій із глибоким ліричним хвилюванням.
Як читати
Образок дитинства вибудувано з бездоганною мальовничою точністю: страпата стріха, лелека в гнізді, мирний запах ясмину та довгі тіні тополь на призьбі.
Постать молодої матері, яка ламає цвіт і співає прадавню пісню про те, що «тихо йде Дунаєва вода і що ніде нема Дунаю краю», підносить локальний спогад до рівня національного міфу про нескінченність буття.
Фінальна метафора вражає своєю трагічною монументальністю: «О пам'яте! Ти мов розкішне древо, / Поставлене над горбиком німим». Пам'ять — це єдиний живий пам'ятник над могилою матері й усього зниклого світу.
Теми: образ матері · пам'ять і дитинство · рідний дім · Поділля · ностальгія · збірка Поезії