М. Степнякові
Із-за жовтого клена
Жарка зоря в павутинні.
Гашу над столом моїм
Полум'я зблідлий листок,
А з ним
І розцвіти милої казки.
Цілу ніч порцеляновий човник плив
Проти збитої ряски.
Недовго осені згорблений день
Буде кульгати в полі пустому.
Тільки смутно, щораз то смутніш
Вертати надвечір додому.
Із-за сірих покрівель
Руки диму в липкім павутинні.
Порцеляновий човнику мій,
Чи поплинемо нині?
18.VII. 1929-1932
Витончена осіння медитація, присвячена поету Михайлу Степняку, про гасіння нічної свічки, фарфоровий човник казки та недовгий сон осіннього листя.
Поезія має присвяту Михайлу Степняку (М. Степнякові) — талановитому українському поету та перекладачу, репресованому в 1937 році, який був близьким другом Свідзінського у Харкові.
Написаний у 1932 році, вірш відображає спільну для харківських неокласиків і герметиків атмосферу нічних творчих бдінь, де створення казок ставало порятунком від задушливої дійсності.
Вільний тонічний вірш із вишуканими внутрішніми перегуками та несподіваними римами («павутинні — полум'я», «листок — казки»).
Камерне, сповільнене звучання, що передає атмосферу робочого столу поета перед світанком.
Картина жаркої зорі, що заплуталася в павутинні за жовтим кленом, поєднує космічний і мікроскопічний плани осіннього вмирання природи.
Згасання полум'я на столі знаменує закінчення нічної праці: разом із ним ховається «розцвіт милої казки» — фарфоровий човник, що цілу ніч плив проти збитої ряски житейської суєти.
Фінал із образом засинаючого осіннього листя нагадує про короткочасність спокою перед зимовими холодами, закликаючи цінувати кожну мить творчого усамітнення.
Теми: присвята другові · Михайло Степняк · осінній ранок · порцеляновий човник · творча праця · казка і дійсність