Ходім туди, у ліс, на гору!
Так свіжо там в південний час.
Нас стрінуть берести і граби
І холодком обіймуть нас.
Є місце там: здовж косогору
Щовби і брили кам'яні,
Розбиті давніми віками,
Чорніють дико в гущині.
Киличе пташка. Ледве промінь
Згори промкнеться золотий;
А долі постіль оксамитну
Нечутно стелить мох густий.
Як подих казки, нас обійме
Зелений змрок верхів рясних,
І напою тобою в тиші
Палку жадобу уст моїх.
Поетичне запрошення до сходження у гірський ліс, де дикі кам'яні брили давніх віків обіймають мандрівників рятівним холодком у спекотний полудень.
Вірш увійшов до збірки «Ліричні поезії» (1922) і натхненний прогулянками лісистими пагорбами Поділля (товтрами та ярами довкола Кам'янця).
Твір оспівує ліс як прихисток від палючої полуденної спеки та житейської суєти.
Чотиристопний ямб із правильним чергуванням чоловічих і жіночих рим (катрени з перехресним римуванням).
Пружний, бадьорий крок строфи, що передає радість фізичного руху вгору кам'янистою стежкою.
Заклик «Ходім туди, у ліс, на гору!» звучить як запрошення до звільнення душі через безпосередній контакт із первозданною стихією природи.
Берести, граби та дикі кам'яні брили, розбиті давніми віками, створюють образ суворої і водночас ласкавої фортеці, яка дарує холодний затінок втомленим мандрівникам.
Ледь помітний промінь світла крізь гущавину та далекий спів лісової пташки перетворюють простір на затишний природний храм спокою.
Теми: похід у гори · лісова прохолода · давнє каміння · граби і берести · гармонія з природою · збірка Ліричні поезії