На незайманому полі,
Ще й у дальній далині,
Твій недовгий супочивок
На постелі цвітяній.
М'яко примерки густіють.
Захід попелом припав,
І довкола твого ложа
Мов туман заклуботав.
Крізь завісу колихливу
Тільки мріється в імлі,
Ніби лілії склонились
На високому стеблі.
І хитається без звука
Білих віял довгий ряд,
І мелькають голі руки
Цвітом вінчаних дівчат.
Містичне видіння ритуального спочинку на цвітяній постелі серед незайманого поля, оповитого вечірнім туманом і танцем вінчаних дівчат.
Вірш репрезентує символістську лінію у ранній творчості Свідзінського, де фольклорні міфи про перехід душі у потойбіччя набувають естетизованого містичного звучання.
Незаймане поле виступає простором між небом і землею, де людська душа позбувається земного тягаря.
Чотиристопний хорей із перехресним дактило-хореїчним ритмом та перехресним римуванням.
Сугестивна плавність, насичена шиплячими та м'якими сонорними звуками [м], [л], [н], що передають коливання вечірньої імли.
«Недовгий супочивок на постелі цвітяній» розгортається як поетична алегорія смерті або містичного сну, де захід сонця попелом припадає до землі.
Образ лілій, що хиляться крізь завісу туману, вводить у текст європейську символіку чистоти, скорботи та потойбічної краси.
Безмовне коливання білих віял і мелькання рук дівчат у вінках створюють образ прадавнього поховального чи русального хороводу, що проводжає душу до вічного спокою.
Теми: містичне видіння · незаймане поле · русальний міф · сон і спочинок · символізм